Чи можлива Росія після Путіна? Це питання зовсім не є риторичним. У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я російського диктатора і тим, що навіть з’являтися на екранах телевізорів він, підживлювальний різноманітними стимуляторами, може не більше, ніж раз на декілька тижнів, постає питання – хто ж може бути після нього.А оскільки кандидатуру свого правонаступника Путін не поспішає оголошувати, резонно опасаючись, що це здатне викликати ще більшу нестабільність в кабінетах російської влади, його миттєвий відхід від керівництва Російською Федерацією здатен призвести до колапсу діючого режиму.
Російський диктатор так необґрунтовано довго затримався у владі, що більшість варіантів відходу від неї для нього є небезпечними.
Весь розвиток ситуації в Росії вказує на те, що вона вже не може існувати в системі координат, котра була до початку її війни з Україною. А ситуація з Путіним дуже схожа на ту, яка була напередодні замаху на Гітлера у 1944 році.
І тут можуть спрацювати ті ж самі механізми. Російські еліти не бажають відповідати за всі путінські прорахунки, а у верхньому ешелоні влади вже почали усвідомлювати, що крах Росії може означати для них втрату присвоєних мільярдів і розкішних палаців по всьому світу.
З іншого боку, не все особисто вирішує тільки Путін. Не виключено, що він є лише “публічним обличчям” реальних господарів Російської Федерації.
І питання у тому, чи може щось позитивне принести замах на нього? Адже ще зовсім не факт, що його силове усунення від влади призведе до краху всієї діючої в Росії системи.
Скоріш за все, крах кегебістської системи можливий не через зміну обличчя на “троні”, а тільки через зубожіння, деградацію і поступове ослаблення економічної дієздатності Росії, аж до її розвалу.
Восени 2021 року ситуація стає занадто критичною. Тому не виключено, що російські еліти і конкурент Путіна на президентське крісло, секретар Ради безпеки Російської Федерації генерал армії Микола Патрушев, в найближчий час можуть вирішити силовим шляхом “замінити” кремлівського правителя.
Як це відбудеться не дуже й важливо. Для російських еліт головне, що їхній “лідер” вже давно став ущербним.
Путін часто йде у ва-банк і спалює за собою мости, бо нутром відчуває свою поразку, але при цьому не бажає впритул бачити ті помилки, котрі допускає він сам, чи його оточення.
Віра електорату в “доброго” царя-батюшку – це останнє, що тепер ще частково залишається у Путіна.
Однак, явно наступає наближення того часу, коли найпотужніші і найбільш впливові в Росії сили, олігархи, можуть не втримати під контролем ситуацію. Тому їм буде куди простіше пожертвувати таким “лідером”, ніж своїм і своїх сімей майбутнім.
Звісно, коли Путін, поки що, не чіпає своє олігархічне оточення, ці “грошові мішки” можуть спати відносно спокійно, поки США і Європейський союз ще масово не блокують їхніх рахунків.
Проте, це ще зовсім не означає, що таке “спокійне життя” буде вічним. Адже “лідер” став настільки непрогнозованим, що нікому ніяких гарантій не дає.
Мало того, Державна Дума, Слідчий комітет, ФСБ, поліція, армія, майже все керівництво Російської Федерації стало залежати від того, з якої ноги зранку встав довічний президент.
Іншими словами, Путін для російських еліт став абсолютно непередбачуваним та непрогнозованим, а це є дуже серйозною загрозою для їхнього благополуччя.
Таким чином, у російських еліт є два шляхи розв’язання ситуації, котра виникла.
Перший, урочисто і з усіма належними у такому випадку державними почестями, якнайшвидше поховати свого “лідера” біля Кремлівської стіни. Після чого, США і ЄС допоможуть Росії відновити свою економіку.
Другий, Путін залишається при владі довічно. При цьому, під приводом непримиренного протистояння з Заходом і Україною та різкого падіння рейтингу диктатора, на невизначений термін скасовуються президентські вибори та вибори до Держдуми.
Російська Федерація повністю самоізолюється від світу, на кшталт Північної Кореї, а вся економіка починає працювати виключно на внутрішній ринок.
Важко передбачити, яким із цих шляхів піде Росія. Однак, у будь-якому випадку, якщо Путіна вирішать залишити при владі, то Російська Федерація швидко повністю повернеться до стандартів 1937 року в сталінському СРСР. Звичайно, що цей варіант найбільше влаштовує самого Путіна.
Але якщо Путіна все-таки усунуть. Чи прийде до влади в Росії генерал Микола Патрушев, або його висуванець?
Коли гіпотетично припустити, що їм вдасться перехопити владу у Путіна, то що далі? Адже це обов’язково викличе конфлікт інтересів всередині російських еліт.
Звичайно, свого часу був можливий й інший прийнятний для нього варіант. Достроково передати свою владу правонаступнику, як це зробив у 1999 році Борис Єльцин.
Але проблема в тому, що немає у Кремля такого правонаступника. Та й справа не тільки в одному Путіні. Якщо на його місце прийдуть колишні кегебешні генерали, а сама система залишиться без змін, то нічого не зміниться.
Потрібно демонтувати всю нинішню російську систему влади, а таке з тоталітарними режимами, без їхнього повного військового, політичного і економічного розгрому, зазвичай, не відбувається.
Росія нині перебуває на шляху до такого економічного і соціального “розгрому”. Але при цьому, головний “режисер” російської політики продовжує заохочувати, підпорядкованих йому “акторів”, до участі у створеному ним за 21 рік “театру тиранії”.
Стиль його управління полягає в тому, що він публічно активно пропагує себе, як більш жорстокого і безбашеного політика, ніж він є насправді.
І в той же час з ентузіазмом розсилає оточуючим своєрідні інформаційні меседжі, що може бути ще більш жорстокішим і непоступливішим, ніж був досі, якщо не прислухатимуться до його волі і бажань.
Заляканий сам незворотною можливістю внутрішніх протестів, він нахабно хуліганить на міжнародній арені, щоб у світі сприймали Росію набагато сильнішою, ніж вона є насправді, а його ще більш безжальним і непередбачуваним.
Саме тому він подає США і їхніх союзників по НАТО, як головну загрозу для підпорядкованої його волі Росії.
Путіну, як і кремлівським правителям у часи колишнього СРСР, необхідна зовнішня загроза, щоб налякати підкорене і оброблене телевізійною пропагандою, населення.
Хоча в дійсності, якби він лібералізував політику та економіку, то в кінцевому підсумку, мав би більш сильну країну і дав би шанс Росії вижити, після того, як він буде усунений від влади, чи завершить своє довічне президентство природнім шляхом.
Кривавими війнами в Україні та Сирії Путін спровокував нову Холодну війну, і тепер лише від мудрості і відповідальності вищих ешелонів московських політичних еліт залежатиме, яким чином вони відреагують на ті історичні виклики, які постали сьогодні перед Росією.
Путін добровільно викинув Російську Федерацію з світової цивілізації, і якщо його не викинути з Кремля, то Росія приречена на розпад і самознищення.
Адже такого масштабу підлості, лицемірства і насильства, яке твориться від імені держави Московії, світ ще не бачив.
Збереження “царського трону” за Путіним такий тривалий час, призвело до всебічної стагнації його режиму і занепаду створеної ним системи.
І кожен зайвий рік, проведений деспотом на цьому “троні”, лише посилить неминучий потужний “політичний землетрус” від його відходу.
Путіна змусить піти втома породженої ним системи, яка загрузла в новій “епосі застою”, що спровокована нею ж самою.
