Укладення нового п’ятирічного газового контракту між Молдовою та Росією на деякий час зняло енергонапругу на одному з флангів Східної Європи та тимчасово мінімізувало загрозу енергетичної катастрофи у регіоні. Проте, враховуючи, що ця угода стала результатом не стільки комерційних, скільки політичних домовленостей, існують всі підстави вважати її скоріше «перемир’ям» перед новими енергетичними баталіями на континенті. Вочевидь, наступним майданчиком боротьби має всі шанси стати саме Україна.
Які висновки з «молдовського кейсу» слід зробити нашій державі?
⁃ Всупереч поширеним наївним переконанням у європейському істеблішменті, зокрема у контексті запуску Північного потоку-2, Москва налаштована і надалі використовувати газ як зброю для досягнення максимально можливих політичних поступок з боку контрагентів. Для цього Кремль на додаток до комерційних опцій щодо обсягів, ціни та термінів постачання енергоресурсів формує перелік політичних позицій-вимог, згода з якими впливає не лише на комерційні показники, але і можливість укладення контракту взагалі.
У випадку Молдови, за відкритою інформацією та від наших європейських джерел, такими політичними умовами стали втручання Москви до переговорів з ЄС щодо оновлення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, (те, що Україна вже проходила у 2014 році), відмова Кишинева від імплементації Третього енергопакету ЄС, що є одним з ключових зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію, а також згода на сплату боргів за постачання Росією природного газу Молдові, в тому числі Придністров’ю.
Наразі все ще бракує конкретної інформації про рівень політичних компромісів з боку Молдови. Але є окремі сигнали про те, що принаймні у питанні Третього енергопакету Кишинів «почув» Москву, заморозивши на п’ять років процес анбандлінгу. А це вже певна ерозія відданості Кишинева курсу на інтеграцію до ЄС, а також небезпечний дзвінок і для України. Також нечітким є розуміння щодо духу аудиту боргів, зокрема чи включено до аудиту питання боргів Придністров’я. Це створює небезпечний прецедент на майбутнє.
⁃ Обмежена допомога з боку Євросоюзу. В умовах енергетичної невизначеності на європейському континенті у зв’язку з коливанням цін та залежності обсягів енергопостачання в зимовий період «від доброї волі» Москви, ЄС утримався від надання Кишиневу чітких, а головне достатніх фінансових гарантій щодо забезпечення енергетичної безпеки. Рекомендації Брюсселя не йти на підписання довгострокових контрактів з РФ та дотримуватись зобов’язань щодо Третього енергопакету не були підкріплені потужною ресурсною базою, з якою Кишинів міг би протистояти Кремлю.
Як наслідок, практично за результатами жовтневої Ради асоціації Молдова-ЄС Кишинів дав «зелене світло» укладенню нової п’ятирічної газової угоди з Газпромом з прихованими додатковими домовленостями політичного характеру.
⁃ «Попереду другий тайм» - за підсумками укладеного контракту кожна з сторін досягла певних політичних цілей. Якщо Молдова убезпечила себе на цей зимовий період від енергетичного, а відтак і економічного колапсу, то Кремль здобув своєрідну перемогу на фронті боротьби з ЄС за долю «східних партнерів» - Кишинів поступився в частині енергопакету, а ЄС не вступився за союзника (надані в авральному порядку Брюсселем 60 млн євро не стали достатнім стимулом для відмови від угоди). Кремль відчув потенціал для більших перемог. Тому слід очікувати на новий раунд газових баталій в наступному році, в тому числі на фоні боротьби за запуск Північного потоку-2 і початку перегляду угод про асоціацію з Євросоюзом.
Що зробить Банкова за такого сценарію? Чи готує політичні компроміси з Кремлем за газові знижки дипломатія Зеленського? Чи знову заглядатиме в очі агресору? Все це ми можемо побачити вже незабаром. Хоча факт недавньої авральної закупівлі Києвом електроенергії у Білорусі, а фактично у РФ, є тривожним сигналом, і хочеться вірити, що владі вистачить стійкості і далекоглядності, аби не піддатися на газовий шантаж Кремля.
