Вчора мені знову у коментарях написали «була така хороша письменниця, а стала вівчаркою Порошенка». Звісно я відразу видалила і забула, броня як у динозавра.
Але сьогодні все думаю, наскільки людям важливо зберегти враження власної правоти у такому питанні, як вибори. Це у масштабах країни голос кожного – краплина у морі, майже непомітна риска серед мільйонів таких самих рисок, мінімальна статистична одиниця. А для кожного окремо її чи його голос – величезна цінність.
Це фактично єдиний спосіб заявити про свою присутність у власній крані. Розділити цим символічним актом відповідальність за її теперішнє і майбутнє. Показати світові – дивіться, я тут і я є, повноцінний і дієздатний громадянин. Тут моя земля, тут мої права, тут держава, яка своєю потугою стоїть за моєю спиною, тому що держава це я.
Помилка у голосуванні – це не смертельно, але прикро. Це як розбите дзеркало – з одного боку, порожній забобон, а з другого сім (у нашому випадку п’ять) років невезіння. Кому як випаде.
Так це коли говорити про звичайну помилку, а якщо про свідому диверсію? Про свиню, яку людина через власне глупство підкладає власній країні, про злочинну недбалість, про несерйозність і легковажність у життєво важливому питанні.
Звичайно, страшно. Страшно дивитися, як запущений тобою бумеранг повертається у стократному розмірі. Страшно розуміти, що прилітає не тільки комусь там, за горизонтом, а безпосередньо тобі і твоїй родині. Що наслідки одного конкретного вчинку б’ють по живому. Що ти отримуєш удар у відповідь, і мішенню для цього удару будуть твої найбільш вразливі місця.
Зрозуміло, що люди будуть до останнього стояти на своєму. Біле називати чорним, зраду – перемогою, тільки щоб не визнати очевидне, не підставитися під неминучу розплату.
Якби я, не дай боже, голосувала за Зеленського, я б згоріла від сорому. Мене виїла б зсередини досада, я б напевно теж уникала розмов про політику, обірвала соціальні контакти, змінила ім’я, прізвище, країну… Не знаю, чи вистачило б сил назвати речі своїми іменами і визнати власну співучасть у злочині. Мені фантазії бракує, щоб це уявити.
Я б від «вагнергейту» провалилася крізь землю. Знаючи, що ти своїми руками долучилася до цієї ганьби. Хай навіть твій голос такий маленький, що його взагалі ніхто не помітив.
І тоді мені було б байдуже, хто там є чи став «вівчаркою Порошенка». Я б, може, і сама як собака накинулася на Зе, якби випала нагода хоч за горло подержатися.
У дев’ятнадцятому році більшість українців припустилися трагічної помилки. І цю помилку потрібно виправляти свідомими зусиллями такої самої більшості. Я думаю, буде дуже справедливо, якщо ПП на наступних виборах отримає символічні 73% голосів.
Нам би тільки протриматися до виборів у цьому дурдомі.
