Дуже добре, що розмова відбулась, а надто якщо згадати про безпековий фон її проведення. Скупчення російських військ вздовж кордонів України, викрите і опубліковане західними розвідками, визначило Україну найпершою темою перемовин. І це є виразний контраст, якщо порівняти з “женевським рандеву”, де український файл був одним з-поміж багатьох інших. Під другу зустріч Байдена і Путіна за півроку ситуація змінилася. Пріоритети вишукувалися в своєму природному порядку. І саме тому Україні не слід почивати на лаврах світової уваги. Далеко не все під контролем.
Що не так?
- Не лише Північноатлантичниа інтеграція України стає елементом торгу між Вашингтоном і Москвою, але і навіть питання співпраці України з НАТО. Добре, що американська сторона позначила відсутність будь-яких зобовʼязань Байдена перед Путіним на цю тему. Водночас погано, що, словами Салівана, Вашингтон “почув”, що Росія бачить для себе “стратегічні загрози”. Навряд чи це не про НАТО, адже сам Путін за результатами зустрічі з Байденом вказав, що “саме НАТО застосовує небезпечні спроби освоєння української території та нарощує військовий потенціал” поблизу російських рубежів.
- Про Україну говорять всі навколо спершу між собою, і лише потім з Україною. Роль останнього в черзі - невигідна позиція. Це однозначно стратегічне недоопрацювання Банкової, адже президент Байден телефонуватиме Зеленському лише після його перемовин із союзниками - Парижем, Берліном, Римом та Лондоном. Якби нашу думку і справді хотіли почути та врахувати за підсумками розмови з Путіним, то з європейськими союзниками Вашингтон говорив би після координації з Києвом. Поки що все навпаки.
- Вашингтон і союзники й надалі утримуються від негайного запровадження «нестерпних» санкцій проти РФ за визнану ескалацію. Це поганий знак, який не додає впевненості у врегулюванні. Москва читає між рядками краще за будь-кого. І там точно помітили, що у своїй риториці Вашингтон далі позначає лінію зіткнення східним флангом Альянсу, не Україною. Банковій варто не ховатися за дипломатичними формулами та етикетом і чітко називати речі своїми іменами. Кремль вже давно заслугував на санкції, і не в майбутньому.
- Банкова продовжує з вдячністю спостерігати за дипломатичним процесом, а не впливати і задавати тон дискусії по Україні. Зараз треба бути на сцені, а не в партері. Зустріч G7 у Ліверпулі, засідання Ради МЗС і саміт Євроради у Брюсселі не мали б відбуватися без залучення України. Хіба не так?
Як висновок: 9 грудня Байден набиратиме Зеленського і помилковим було б обмежуватися компліментами. Вашингтон має почути від України чіткі рішучість, бачення і підходи до подальшої стратегії для стримування та протидії російській зухвалості. Київ має включитися у процес на перших ролях. Головним сигналом з Києва має бути неприпустимість поступок Росії в частині євроатлантичного майбутнього нашого держави. Це стане першим реальним кроком до повернення України до орбіти Москви. І це є тест на міцність та державницьку позицію Зеленського. Цілком очевидно, що онлайн бесіда Байден-Путін стала лише першим кроком до деескалації, і стабільності та передбачуваності не додала. Партію поставлено на стратегічну паузу - час для сторін все усвідомити, оцінити опції та ціну, яка буде заплачена за потенційний вибір. Україна понад усе, а її майбутнє має вирішуватися за безпосередньої участі України при підтримці міжнародних партнерів.
