Я щиро радію, коли мої друзі переходять на українську. Сам це зробив не одразу, хоча володів мовою вільно. Просто спочатку не розумів. Потім зрозумів. Зараз поясню.
У публічному просторі має звучати виключно українська – бо це єдина державна мова, яка скріплює політичну націю.
У приватному просторі може звучати будь-яка мова, бо це приватний простір, вибачте за тавтологію. Ніхто не може нікому вказувати, що і як робити у приватному житті.
Але між публічним і приватним є проміжна зона, і вона дуже важлива. Напівприватна зона наших бульбашок. Ось там здійснюється перехід, і ось там він дуже важливий. Професійні розмови у вузькому колі. Пости для друзів у соцмережах. Тексти для внутрішнього використання.
Чому це важливо? Бо саме там творяться сенси – не на власній кухні, але й не у публічному просторі, бо туди виносяться вже готові сенси
Нам дуже важливо навчитися всі складні питання обговорювати українською. По-перше, щоб розширити поле вживання мови, щоб подолати те, про що писав свого часу Орест Субтельний, коли все українське було немодерним, а все модерне неукраїнським. Коли кажуть, що українською не можна говорити про астрофізику, нейроменеджмент, стартапи чи блокчейн, – це буде правдою, якщо ми не будемо говорити про всі ці та інші речі українською.
А по-друге, мова визначає мислення. І якщо ви будете мислити про щось українською, ви спіймаєте себе на тому, що робите це трохи інакше. У трохи іншій рамці, з іншою точкою стояння, що, як відомо, визначає точку зору. Ваше мислення почне працювати на велику українську систему. Якби це було інакше, не існувало би сакральних мов у світових релігіях. Якби це було інакше, не був би таким різним внесок німців, англійців та французів до розвитку світового Модерну.
Пояснив, як умів, вибачте, якщо не зрозуміло.
