Є один аспект російсько-українського — ой, вже російсько-світового — конфлікту, який люди не помічають, а дуже-дуже даремно.
Прямо зараз, за моїми спостереженнями, йде історичний, континентальний зсув у розумінні Заходу, що є Росія. Ну і що є Україна.
Я з самого початку війни вісім років спілкувався з самими різними іноземцями. Був у Вільнюсі, Вашингтоні, Відні та Варшаві, говорив з натівцями та з обсєшниками, зі шведами та з британцями, з чехами та з сингапурцями, з представниками посольств від США до Японії.
Я намагався донести до усіх одні й ті самі прості думки.
- Росія — сутнісний агресор. Вона нападає, тому що бачить світ, як вуличний гопник.
- Вуличного гопника неможливо улестити поступками. Чим більше ти йдеш на поступки, тим більше ти його розпалюєш.
- У Росії немає «своєї правди» в цьому конфлікті. Вона просто охеріла потвора. Так буває. Немає нічого, у чому винна Україна, чим вона завинила, немає жодної потреби на неї нападати. Всі російські аргументи — це класичне «брателла, ты чо так дерзко смотришь?»
- Ви — наступні.
За винятком литовців, частини поляків та зовсім вже окремих представників інших країн, ці тези раз від разу падали на глухі вуха. Я добре вивчив цей погляд — мовляв, розуміємо, хлопе, співчуваємо, хлопе, ти мусиш таке казати, ти молодець і патріот, але ж ми обидва знаємо, що ти трішки пересмикуєш, що Росія не такий вже й демон, що ваші не такі вже й янголи...
В останні місяці я перестав бачити такі погляди.
У 2014-му нам не вистачало усього. Людей, зброї, амуніції, навіть взуття. Але ще більше нам не вистачало розуміння та висвітлення того, що у нас відбувалося. Честь і хвала тим журналистам, що до нас їхали — але цього не вистачало. У нас буквально місяцями ровняли цілі батальони реактивною артилерією прямо через кордон — а цивілізований світ казав «не знаємо, хто там правий, треба розібратися, може й справді громадянська війна».
Зараз якщо на кордоні тушканчик пукне — це буде знято із супутника і за півгодини буде в новинах Associated Press. Зараз політики в США, в Європі, в Британії публічно кажуть те саме, що я так силувався донести своїми малими силами.
Так, звісно, не весь світ ще на нашому боці. Є німці з їх союзом історичної травми та любові до російського газу. Є Угорщина, що блокує наше приєднання до кібер-НАТО та Ізраїль, що забороняє естонцям постачати нам зброю їхнього виробництва.
Але зміни дуже помітні.
Люди почали дивитися інакше на нас, на Росію, і на самих себе. Я виступаю в Польші, кажу — хлопці, вам теж робитимуть боляче, мені з посмішкою відповідають — ми в НАТО, хай спробують. За кілька тижнів Росія провокує мігрантську кризу. Вже не так посміхаються.
Путін не зможе тримати війська на нашому кордоні вічно. Російська економіка цього просто не витримає. Рано чи пізно муситиме або бити, або відступати — і обидва варіанти для нього паскудні.
Але поки він стоїть там, ми отримуємо не просто зброю чи символічну підтримку. Ми отримуємо таке омріяне розуміння світом того, що відбувається.
Це цінніше за Джавеліни та навіть за Петріоти.
Ми встоїмо. Наша стійкість в цьому році кує майбутнє Європи та світу. Але для нас головне те, що вона визначить наше місце в Європі і світі на довгі покоління вперед.
