Слова Пєскова про мир для України на російських умовах можна було б і проігнорувати, якби вони не були частиною цікавої багатоходівки
Російський медіапростір вирує від чергової заяви путінського прес-секретаря Дмітрія Пєскова. Мовляв, мирний план щодо України можливий після того, як Україна виконає всі вимоги Кремля. Вони, мовляв, українській стороні відомі.
Ця заява померкла на тлі саміту Європейської Ради, яка надала статус кандидата в ЄС Україні та Молдові, але дещо перебила конфуз онлайн-саміту БРІКС, який начебто продемонстрував вихід Путіна з міжнародної ізоляції — але лише для того, щоб зафіксувати повний провал його спроб сколотити антизахідну коаліцію і продовжити приниження, яке почалося на Петербурзькому економічному форумі. Підсумкова декларація саміту вихолощена настільки, що навіть не містить згадок про НАТО, а Україна в ній згадується чотири рази в контексті "стурбованості" та відсилок до позицій, озвучених в ООН. Натомість зайвий раз наголошується на неприпустимості ядерної війни. Примітно, що слово "тероризм" згадується у ній 17 разів, причому, зокрема, в контексті фінансових санкцій за нього. Дуже доречно на тлі резолюції Комітету з міжнародних відносин Сенату США, яка закликає Держдеп включити Росію до списку держав-спонсорів тероризму.
Загалом, можна було б слова Пєскова і проігнорувати, якби вони не були частиною цікавої багатоходівки. Його репліка була відповіддю на запитання, чи він читав статтю в американському виданні The National Interest, в якій опубліковано "план мирного врегулювання конфлікту навколо України". Статтю він, звичайно, не читав, але… Далі ви знаєте. Цей пасаж, звісно ж, зробив рекламу зазначеній статті. Вона називається "Пропонований мирний план для завершення російсько-української війни" і містить 15 пунктів. Цитувати цю статтю особливого сенсу немає: план, по суті, є нічим іншим як схемою капітуляції України. Зокрема, він містить пункти про відмову від НАТО, постійний нейтральний статус, роззброєння, визнання Криму російським, про референдум на всій території Донбасу – і повне зняття санкцій з Росії після виведення її військ із знову окупованих територій. Ах так, іще: ніхто нікому нічого не винен, витребувати з РФ репарацій не можна, а Україну нехай відбудовує Захід – за свої. А Росія, так і бути, підтримає вступ України до ЄС – тієї її частини, яку не зуміє заковтнути. Простіше кажучи, стаття є ніщо інше як дещо вільно потлумачений список вимог Росії. Звідси очевидно, що і питання Пєскову було зрежисовано, і відповідь продумана.
Але тут привертає увагу особистість автора цього опусу. Довідка на National Interest вселяє повагу: есквайр (тобто магістр права) Девід Т. Пайн – у минулому бойовий та штабний офіцер армії США, який отримав ступінь магістра у галузі досліджень національної безпеки Джорджтаунського університету. Зараз він заступник директора Цільової групи ЕМІ (у структурі МНБ) з національної та внутрішньої безпеки в штаті Юта. А ще він допоміг доктору Пітеру Праю написати книгу "Блекаутна війна". Загалом, брила чоловік.
Щоправда, якщо покопатися трохи більше, то з'ясовується, що бойового досвіду есквайр Пайн не має, в армії відслужив три роки за контрактом, отримав чин лейтенанта, що, однак, не завадило йому чотири роки пробути віце-президентом Асоціації армії Сполучених Штатів у Юті. ЕМІ – це електромагнітний імпульс, тобто займається група захистом електромереж та супутнього обладнання. А висловлювати публічну авторитетну думку з питань геополітики йому, певно, дозволяє диплом бакалавра політології. І – політична кон'юнктура. Річ у тім, що в досить бурхливій трудовій біографії есквайра Пайна, який побував і бібліотекарем, і укладачем контрактів, саме політика займає чільне місце. 2007-го він навіть балотувався до Сенату від Нью-Мексико, але тоді не зрослося. Та все-таки доля йому посміхнулась, коли сенатор-республіканець від Юти Майк Лі взяв Пайна, з яким разом навчався на бакалавраті в Університеті Бригам Янг, на посаду координатора з нацбезпеки. І зараз Пайн є членом центрального комітету Республіканської партії штату Юта. Крім того, він уже вісім років є віце-президентом відділення Асоціації офіцерів ЗС у Солт-Лейк-Сіті.
Майк Лі був кондовим активістом Товариства Чаювання – вкрай правого та вкрай консервативного крила Республіканської партії, яке ледь не відкололося від неї. Пайн – такий же кондовий ультраортодокс, що переконливо продемонстрував, ставши об'єктом розіграшу Саші Барона Коена на шоу "Who is America".
Так от, Лі знову балотується до Сенату. А Пайн забезпечує йому, серед іншого, медійну підтримку. І обоє — люди з кадрового резерву гвардії Трампа. Звідси інтерес до "вирішення української проблеми". Пайн цьогоріч уже всьоме звертається до неї зі сторінок National Interest. Перший раз – заклик до переговорів із Путіним, щоб уникнути війни в Україні – було опубліковано 1 січня. Другий – про можливості Байдена принести світ до Євразії – вийшов через два тижні. Наступні — з періодичністю раз-два на місяць. Остання – кілька днів тому. Нарратив скрізь один: США повинні зберегти обличчя Росії та облаштувати планету в рамках великої угоди. Загалом нічого нового.
Більше того, The National Interest вже давно займається мирними планами. Пам'ятається, ще 2016 року трійця пройдисвітів-адвокатів опублікувала свою варіацію зливу України – і її так само радісно підхопили російські (та й наші) ЗМІ. Так що Пайн пішов торованою доріжкою. І, певно, він теж далеко не останній. У прагненні реваншу фракція Трампа збільшує інформаційний тиск. А The National Interest традиційно забезпечує їй і майданчик, канал зв'язку з Москвою. Річ у тім, що його видавцем є Дмітрій Констянтинович Сіміс (він же — "Саймс", саме так вважають за краще називати його запоребрикові ЗМІ, для надання значущості). Цей 74-річний завсідник російських телеканалів і газет у статусі "міжнародного експерта", а також ведучий "Великої гри" на Першому каналі – корінний москвич, який емігрував до США у 1973 році. Так от, буквально за день до пєсковського пасажу, він видав статтю на тому ж ресурсі, де доводив, що Сполучені Штати ризикують зазнати в Україні принизливої поразки Росії.
Така-то аналітика від "іноагентів" Кремля.
