Крим і Білорусь — це два плацдарми з точки зору військово-тактичної постановки задачі. І ці плацдарми об'єднує лише одне — їхнім об'єктом атаки, в залежності від тієї чи іншої ситуації, визначено Україну. У всьому іншому вони розходяться по завданнях. Тому що для плацдарму у Білорусі об'єкт атаки — це англо-саксонський регіон, скандинавський регіон, Північна Європа, а для плацдарму у Криму — Балкани, Південна Європа, Середземномор’я. Тактична ціль обох плацдармів — Україна. В залежності від того, яка буде обиратися тактика, і буде визначено час і момент атаки.
І з моєї точки зору, позиція, що, мовляв, спочатку треба вийти на північно-східний кордон, а потім вирішувати питання з Білоруссю, — абсолютно помилково. Бо Крим і Білорусь як плацдарми, з української сторони повинні мати тотожну оцінку. І для того, щоб полегшити способи, методи враження Кремля, то потрібно поставити крапку по Криму і по Білорусі, пише Роман Безсмертний для nv.ua.
Те, як зараз розвивається ситуація навколо Криму, тільки підтверджує правильність цієї позиції. Зверніть увагу, як діаметрально протилежно зараз трактується роль Криму і Білорусі. І це — лише після того, коли по Криму завдано пробних ударів. Я відповідаю за це, що зараз сказав.
До цих аргументів можна додати ще й те, що фігури Сергія Аксьонова та Олександра Лукашенка тотожні: схеми роботи, завдання, що ставляться, тактика і тому подібне. Насправді Білорусь на сьогоднішній день перебуває фактично у тотожному Кримові статусі. Формально вона ніби держава, що перебуває у стані війни з Україною з точки зору міжнародного права. Тому Україна має право щодо Білорусі діяти так, як діє щодо Криму — завдавати ударів по точках, аеродромах, що нині застосовуються як військові об'єкти інфраструктури для атаки по цілях в Україні.
До речі, тут є одна річ, що змушує задуматися про те, що ми іноді маємо на увазі під поняттям "сучасна війна". Зверніть увагу, з Білоруссю в України відсутня лінія фронту — традиційна — з окопами. Застосовуються сучасні види озброєння — ракетні комплекси, системи ППО і так далі. І це та річ, що свідчить про спосіб завдавання ударів з цього майданчика. Це означає, що в тому числі, і Скандинавським державам і Північній Європі треба розуміти: цей спосіб атаки буде застосовуватися і щодо них.
Даруйте, що так ствердно кажу, бо я за нинішнього почухування голови всіма тими, хто думає, що ця війна завершиться дуеллю Росії та України, і що Україна швидко поставить крапку у цій історії, — скажу — вони помиляються. Розтягування у часі цієї війни одночасно призведе до того, що вона однозначно переросте у регіональну, а потім у континентальну і глобальну.
З точки зору ще поточної ситуації, удари по точках у Білорусі, звідки йдуть атаки по Україні, це буде відповіддю на агресію. Це виведе Білорусь з війни. Слава Богу, білоруси зусиллями Світлани Тіхановської та оточення почали вчиняти абсолютно правильні дії по формуванню уряду в екзилі, формуванню майбутніх збройних сил. І тут треба тільки синхронізувати — щоб військові і воєнні дії та політичні дії співпадали. Це вже турбота європейської спільноти. На першому етапі над цим мають працювати Україна, Польща, Литва. А надалі цим має опікуватися європейська спільнота. Тому що це — справа Європи — європейське майбутнє Білорусі. І це справа НАТО. Бо Білорусь — це питання безпеки Європи.
Очевидно, що ці два плацдарми — і Крим, і Білорусь, з точки зору воєнно-тактичного інструментарію мають тотожну функцію. Тому не розв’язавши ці два питання, однозначно світ крокує до розростання цієї війни — у регіональну, а потім і в континентальну.
Судячи з того, що зроблено у Криму, у нашому військово-політичному керівництві є люди, які розуміють, що Білорусь має таке ж саме призначення. Інша справа — це речі, шо мають, з моєї точки зору, проходити і військово-технічне, і політичне опрацювання у форматі Рамштайн. Тому, що тут важлива синхронізація дій і учасників. У тому числі, і через цей формат донесення цих речей, про які я говорю у цій колонці.
