Одне з головних питань, над якими я розмірковую останні місяці, чому ми так повільно отримуємо зброю. Моя антипаранояльна, антиконспірологічна, бритвоокамівська натура пояснює все нестачею зброї в країн НАТО, необхідністю підготувати наших воїнів й інтегрувати натівське озброєння до постсовкової системи, традиційною обережністю західних лідерів, котрі не бажають надто різкими кроками підштовхнути Росію до небажаної ескалації тощо.
Мій же вічно неспокійний розум підказує інше пояснення. Захід (читай: США) не влаштовує сьогодні надто швидке перемир‘я, котре залишить Росію впливовим гравцем на міжнародній арені, підштовхне до можливого зміцнення блоку Китай-РФ-Іран (і навіть Північна Корея), залишить Китаю ілюзію, що можна майже безкарно вирішувати міжнародні проблеми силовим шляхом.
Захід хоче знекровити Росію військово й економічно, можливо, підсилити центробіжні тенденції там, довести до стану, коли її можна буде під тиском позбавити ядерної зброї (як Україну свого часу). А для цього потрібно, щоб війна продовжувалася, санкції тривали, економіка й військова міць РФ руйнувалися.
Зовні це виглядає жорстоко й цинічно, бо українці платять за такий план життями. Але є одна деталь: саме ми найбільш зацікавлені, аби він реалізувався. Тому, в глибині душі, я хотів би, щоб це було так і все вирішилося тут і зараз – а не відклалося як екзистенційна проблема для наступних поколінь.
