Пробігла новина, що Ілля Пономарьов, Гена Гудков, Антон Геращенко та Арестович презентуватимуть якийсь офіс вооружонной борьби. В Києві. За Росію. Нонсенс. Єдиний шок у мене викликає там прізвище Мустафи Джемілєва. Підозрюю, що людину поважного віку надурили десь.
Нам ще офісів озброєної боротьби рашистів не вистачало, у той час, коли ці рашисти зубами тримають наш Південь. Наш Крим. Наш Донбас. Коли поруч за Києвом вооруженная борьба проти українців має свідчення – тіла ще не всі вириті довкола Ірпеня.
Слово «свобода» для Росії чуже. Це тюрма народів, які ненавидять одне одного, але пишаються, що вони рассєянє і з задоволенням підуть убивати в інші суверенні держави за правом сили. І кількості. «Тварь я или право имею». Тож навіщо вигодовувати нових імперців, які сидячи в Києві будуть нам розповідати на ефірах недалеких медійників, як українцям жити і правильно любити «свободную» РФ.
Є лише один дієвий метод впливу на Росії – лякати їх 1917 і 1991. Що у вас не буде нічого жерти. Що у вас нема майбутнього. Що Росію чекають флешбеки Першої світової і Афганістану. І це робити треба на внутрішній російський ринок, а не в коворкінгу у Києві.
Займатись піаром рашистських політиків, які нібито на 9-й рік війни вирішили створити групу «диверсантів» у Києві – це хіба підживлювати хвору роспропаганду про те, чого треба бомбіть Кієв. Це ще і дуже недобрий кейс в світлі того, що наші дипломати працюють над визнання РФ державою-терористом. І скептики скажуть – а що у вас за збройні центри, афільовані з Москвою і фсбшниками?
