Пам'ятаєте зі школи байку Леоніда Глібова «Жаба й Віл» і сумну долю її «героїні», яка надималася й зрештою «з натуги луснула – та й одубіла»? Так завершували всі імперії, і Росія не стане винятком. Процес, як казав один із її керманичів, уже пішов.
Поки жаба-Росія надимається й намагається прихопити ще якісь українські території, в самій Росії активізуються відцентрові сили, що є симптомом неминучого розпаду імперії. Важливою подією в цьому сенсі став недавній
Ерзянський національний з'їзд, що відбувся в Естонії і проголосив якісно нові цілі ерзянського народу: вихід ерзянських територій зі складу Росії та створення національної держави Ерзянь Мастор.
На жаль, я не побачив офіційних коментарів з цього приводу української влади. І тут хотілося б нагадати, що так само в умовах війни, в листопаді 1943 року, керманичі УПА здогадалися організувати Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії, делегатами якої були представники різних уярмлених СРСР народів, які воювали в лавах українських повстанців. Їхньою метою було формування на теренах радянської імперії національних рухів для боротьби зі спільним ворогом.
І тоді ж таки було утворено Антибільшовицький блок народів. АБН був розпущений і припинив існування в 1996 році, коли після розпаду СРСР побутувала наївна віра, що з останньою імперією покінчено.
А тепер дозволю собі розлогу цитату: «Відновлена Суверенна Соборна Українська Держава буде революційною появою теж і в зовнішньо-політичному аспекті, бо вона створить цілком іншу концепцію не лише на Сході Європи, але й в Азії: через розвал російської імперії, яка охоплює сьогодні велетенські простори двох континентів, зайдуть революційні зміни в укладі міжнародних сил усього світу». І ще одне міркування: «Київ завжди являвся символом свободи людини й народів, справедливості й віри в Бога, в протилежність до Москви, яка є символом рабства, тиранії і безбожництва».
Наче сьогодні написано. А написав це в 1960 році натхненник і багаторічний (1946-1986) лідер АБН Ярослав Стецько. Так розуміли місію України її провідники. Так мусимо розуміти її й зараз, сприяючи відцентровим рухам усередині Росії.
У цьому сенсі парламенту України слід було б розглянути й схвалити як першочерговий документ зареєстрований ще наприкінці липня проект Постанови про Декларацію Верховної Ради України про надання незалежності поневоленим Московією народам і країни, авторства депутата Оксани Савчук.
Схвалення постанови було б, до речі, і чіткою відповіддю на недавню спробу РФ легітимізувати анексію українських територій, і недвозначним сигналом тим політичним силам у Росії та за її межами, які намагаються й намагатимуться імперію зберегти. Не можна повторювати помилок початку 1990-х. Жаба мусить луснути.
