Повномасштабне вторгнення росії в Україну підштовхнуло мільйони українців до переосмислення свого культурного коріння та своєї національної ідентичності. Сьогодні всі ми є свідками значного ментального зсуву у національному самовизначенні — підтримка української як єдиної державної безпрецедентна за всі роки незалежності. путін сам активізував питання відмосковлення України, повної відмови від всього, що пов’язувало нас з країною-вбивцею — ми відроджуємо громадський простір, позбуваючись пам’ятників, пов’язаних з радянським минулим, перейменовуємо вулиці на честь визначних українських діячів, переглядаємо шкільні програми, вилучаючи з них твори російських письменників, утилізовуємо пропагандиську літературу радянського періоду, забороняємо книжки російських видавництв та музику з-за порєбріка. Український духовний простір деокуповує свою ж територію.
З першими ракетами, випущеними по українських містах, прийшло усвідомлення важливості збереження української мови та культури.
Протягом століть, як для царської, так і для радянської влади, знищення української мови було провідним, критично важливим. Саме тому і сьогодні путін з його імперцями та мовчазним населенням розглядає українську мову як головну пересторогу «історичної єдності росіян та українців». Для нього війна в Україні — це боротьба за існування свого режиму та росії в цілому. Це питання виживання: або він, і повернення до колоніального минулого, або ми, і рух до європейського майбутнього. Це боротьба двох світів. Відмінних культур. Різних цивілізацій.
Світові медіа, говорячи про майбутню поразку кремлівського злочинця, наголошують на важливості остаточного подолання наслідків тоталітаризму, відновлення історичної справедливості, утвердження національних інтересів.
Відразу два найвпливовіші американських видання присвятили обкладинки Україні — Time пише про контрнаступ України, який змінив хід війни та Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, а Washington Examiner говорить про потенційну перемогу України («Україна після поразки путіна: стратегія відновлення зруйнованої війною країни»).
Воєнні перемоги України підсилюють інтерес західних ЗМІ і до перемог на мовному фронті.
Саме мова є головною рушійною силою змін національної свідомості, інструментом, який об’єднує, консолідує суспільство та допомагає Україні стати сильнішою. Один з головних наративів, який використовує російський режим для виправдання агресії, — це захист російськомовних в Україні. Саме тому після 24 лютого українці почали масово відмовлятися від мови окупанта. Війна також змінила ставлення до української мови багатьох закордонних українців. Саме тому Україна має по-іншому подивитися вбік діаспори, затвердити відповідні програми для задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців. Це ще один крок для подальшої популяризації української мови в світі, можливість для реінтеграції закордонних українців до українського суспільства.
Ми живемо в часи, коли країна змінюється щохвилини. Йде повернення до своїх першоджерел, а там — сподівання на краще українське майбутнє.
Інформаційний журнал New Eastern Europe, який спеціалізується на питаннях Центральної та Східної Європи, пише про те, що Україна веде найбільшу екзистенціальну війну у своїй історії. «Щоб зберегти свою ідентичність, Україна повинна продовжувати боротьбу на культурному фронті. Плекаючи власну культуру, головною опорою якої є українська мова, українці допоможуть у довгостроковій перспективі знеохотити агресора», — зазначає видання.
Автор статті говорить про фінський досвід, коли країна, окупована СРСР 80 років тому, усвідомила критичну важливість «культурної парасольки». І після війни фіни активно інвестували у свою творчу індустрію, щоб забезпечити курси фінської мови, розвивати кіноіндустрію, а також видавати книги фінською мовою.
Роберт Романчук, доктор філософії, доцент кафедри славістики Каліфорнійського університету, зазначає про те, що війна зміцнює українську національну ідентичність і посилює мовну стійкість населення. Говорячи про лінгвоцид, який протягом багатьох років вчиняла радянська влада, вчений переконаний, що і сьогодні українська мова все ще гостро потребує державного захисту: «Можна задуматися над питанням: наскільки культурно стійкою була б Україна, якби, наприклад, радянська влада не здійснила голодомор 1932−1933 років, коли загинуло майже чотири мільйони українців, чи тисячі українських дисидентів пережили жорстокі радянські репресії?»
Водночас західні експерти наголошують, що саме путін дав критичний поштовх українській мові та приніс незворотні культурні зміни всередині країни. І цей процес вже не зупинити. Ми робимо все для того, щоб українська відвоювала всі позиції та зайняла нові рубежі.
