Під час виступу в четвер, третього листопада, генсек НАТО Єнс Столтенберг сказав, що Фінляндія та Швеція виконали вимоги Туреччини для вступу до Альянсу, тому настав час це зробити. Своєю чергою міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що виконано не всі умови Анкари.
Я хочу нагадати, що Туреччина від початку виставляла свої вимоги, за яких вона дасть згоду на вступ Швеції та Фінляндії до Альянсу. Наразі турки стверджують, що ці умови не виконані.
Там їх ціла серія, зокрема зі зняття ембарго на постачання озброєнь, а також щодо ставлення до політичних опонентів Ердогана. У тому числі – їхнє висилання назад, до Туреччини.
Враховуючи, що Туреччина стверджує себе як регіональна супердержава, виставити умови та «проковтнути» те, що вони не виконані, вона не може. Це удар по іміджу Туреччини насамперед у регіоні. Відповідно, єдиний шлях – шукати компроміс. Швеції та Фінляндії доведеться частково, на тому рівні, який би задовольнив Анкару, виконувати її умови.
У повному обсязі вони навряд чи підуть на це. У тому числі, на видачу політичних біженців, яких гарантовано засудять у Туреччині. Але часткове виконання умов цілком можливо.
Думаю, переговори Туреччини з Фінляндією, Туреччини зі Швецією продовжаться. Задля визначення контурів компромісу та виконання умов Анкари. Але членами Альянсу ці дві скандинавські країни стануть, швидше за все, не цього, а наступного року.
Якщо вони увійдуть до НАТО за спрощеною процедурою – це добрий кейс для України. Але це у середньостроковій перспективі. Поки що нам важливо дивитися на те, як Туреччина продавлює свої інтереси.
Швеція та Фінляндія знаходяться поза зоною безпосередніх інтересів Туреччини. І якби не було їхнього руху до НАТО, не було б умов з боку Анкари – та просто скористалася шансом. А ось Україна входить до того регіону, який Туреччина розглядає, зокрема, як зону свого впливу. Тому для України важливо спостерігати за ситуацією та бути готовою до того, що турецька політика може бути різною.
