Те, що ми переживаємо зараз – не просто наша відкладена війна за незалежність. Це ще й останній акт розпаду четвертої з російських імперій. Якщо Україна впаде (насправді вже ні), то Росія отримає новий імпульс для розширення і вийде на чергове коло імперіалізму. Але оскільки наша перемога видається неминучою, то й розпад Росії – питання часу.
І цього разу, можливо, відваляться не якісь далекі околиці, а частини "ядра". А це означатиме, що під загрозою опиниться саме поняття "Росії". Росія без Кавказу цілком реальна. Росія без Поволжя теж можлива. Але чи може існувати власне "Росія" без Уралу та Сибіру? Чи не призведе втрата саме цих територій до того, що від Росії залишиться тільки Московія в кордонах ординського улусу?
Але навіть якщо цього не станеться, навіть якщо території з переважаючим російським населенням нікуди не підуть з єдиної держави, великий цикл історії Росії все одно завершиться. 500 років тому зусиллями князя Івана ІІІ, вже тоді прозваного Великим, зі звичайного феодального князівства постала не просто централізована авторитарна держава, постала нова імперія, з якою дуже швидко довелося рахуватися всім сусідам. І хто б потім не опинявся при владі – інші князі, царі, імператори, генсеки чи президенти – і внутрішній устрій, і зовнішня політика Московії-Росії майже завжди залишалися незмінними.
Але сьогодні з'явився хай не перший, але найбільш ймовірний шанс, що все це припиниться. Що з Путіним піде у небуття остання з російських імперій, а на її місці – після рік крові та поту – постане звичайнісінька середньостатистична країна, оточена з усіх боків ворогами. Тому що сил на будівництво п'ятої імперії у росіян уже не буде.
Здається, книга історії Росії (точніше – історії російського імперіалізму, що 500 років було одним і тим самим) близька до завершення. І Путін готується перегорнути її останню сторінку.
Ну, а ми маємо йому із цим допомогти.
