7 грудня голова країни-терориста Володимир Путін взяв участь у засіданні кишенькової Ради з прав людини, що, як і пресконференцію диктатора перед ним, було проведено лише з метою чергового сеансу містифікації щодо війни проти України.
Як і зазвичай, Путін та його міньйони не спромоглися вийти на креатив. Та сама болотяна вода в ступі: нацисти в Україні, вісім років "дамбілі Бамбас", ворожий Захід, Росія в облозі; Росію не вигнали з Ради з прав людини ООН, а вона сама пішла, тощо.
Але. Не можна сказати, що і не було промовистих трендів, що вигулькнули не стільки через те, що казав Путін, скільки через те, чому він це казав.
Втрата ЦА і зерновий шантаж
Отже безпосередньо з пресконференції для придворних пропагандистів перед засіданням РПЛ можна виокремити кілька більш-менш цікавих тез Путіна, які безпосередньо стосуються України або ж становища Росії у світі, що для неї є дедалі меншим.
Теза перша – про ізоляцію Російської Федерації у світі. І не стільки щодо контактів з Європою, США та іншими країнами-представниками умовного Заходу, скільки щодо відносин Росії з тими державами, які ще донедавна вважалися лояльними або ж дружніми. В першу чергу з м’якого підбрюшшя Росії – Центральної Азії та країн-членів ОДКБ.
Конфлікт між Вірменію та Азербайджаном у Нагірному Карабаху докорінно змінив баланс сил в регіоні та мав негативні наслідки для всієї російської політики в Центральній Азії. І також суттєво вплинув на ледь животіючу ОДКБ, коли розчарований у відсутності дієвої допомоги з боку Москви прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян поставив хрест на цій організації.
Центральна Азія, так би мовити, "посипалася" через слабкість Росії — і, навпаки, силу Китаю та Туреччини. Це було дуже боляче для Кремля, чиї "тили" було де-факто втрачено.
Тому Путін намагався запевнити аудиторію в тому, що ситуація не є катастрофічною. Якщо точніше: він просто вирішив збрехати, запевнивши аудиторію в тому, що в Центральній Азії все гаразд і тамтешні країни ще більше потребують Росії. Численні демарші Казахстану, Узбекистану (відмовився від пропозиції створити "газовий союз" на трьох: РФ, Узбекистан, Казахстан); і навіть Таджикистану, чий очільник Емомалі Рахмон, колись останній повністю лояльний до Кремля, публічно вимагав поваги.
Щоб якось нівелювати геополітичні поразки в регіоні, Путін без жодної конкретики лише повідомив про якесь партнерство, цікаві проекти з відновлення непрацюючих підприємств на "новій технологічній базі", а ще, як виявилося, він навіть змушений був "купувати" дружбу Туркменістану обіцянкою забезпечити цій країні доступ до морів через російські порти.
Друга теза, що заслуговує на увагу, стосується вже України – Зернової угоди і коридору для суден, що транспортують збіжжя до країн Африки та Азії. Звісно ж Путін заперечує факт таких поставок.
Але вдіяти з коридором нічого не може, тобто він втрачає цей важіль тиску, оскільки Зернова угода була підсилена ініціативою Grain from Ukraine, до якої одразу приєдналися більше 20 країн.
Проте Путін не був би Путіним, якби принаймні не спробував якось "відремонтувати" цей важіль. Його та його спецслужб нова міфологема – це заява про те, що міст через Керченську протоку було начебто підірвано з зерновозу, що йшов з Одеси.
Путін ще не погодив цю версію, тримає напоготові, але дає зрозуміти, що ФСБ може швидко назвати її остаточною. І тоді, як висловився диктатор, зерновий коридор "ми просто закриємо і все". Непрозоро натякає на готовність задіяти кораблі ЧФ РФ, що з іншого боку видається порожньою погрозою після знищення флагмана "Москва" і пошкодження кораблів безпосередньо в окупованому Криму.
Політбюро з прав людини
Саме так можна охарактеризувати те дійство, що відбувалося після пресконфенерції у форматі онлайн-конференції.
Здебільшого це були класичні вже заяви про усіляких "сатаністів" з Заходу, злочини українських "нацистів" і про те, як все насправді добре в Росії. Не ідеально, але добре зі слів доповідачів.
Для проформи називались певні проблеми в тих чи інших галузях. Зокрема і щодо "часткової мобілізації", які "царь-батюшка" велів вирішити. Але загалом глобальних кризових ситуацій, про які вже регулярно пишуть умовно ліберальні росЗМІ, не існує. У світогляді учасників засідання всі "чмобіки" прагнуть воювати і хочуть вертатися на поле бою після втрати кінцівок. Тільки протезів потребують.
Тож росіянам вкотре намалювали іншу реальність. І неважливо, вірять вони чи ні. Реальність створено – ласкаво просимо.
В цій реальності протезовані солдати будуть воювати, і воювати довго. Путін підтвердив, що "СВО" може тривати довше, аніж спочатку розраховували геніальні кремлівські стратеги. Це перший момент.
Другий. Водночас ця "СВО" реалізується за планом (якимось), попри те, що російські війська вже вигнали з Півночі Україні, з Харківщини і Херсону, і готують їм нові "перегрупування".
Третій. Не обійшлося без ядерного дрючка, яким Путін знов вимахував. Він, зокрема, запевнював, що першою Росія цю зброю не застосує, але і другою теж. Так і сказав, маючи на увазі, що у випадку ядерного удару по Росії чи територіям, які вона вважає своїми (навіть якщо це буде фейк, аналогічний Майнільскому інциденту), одночасно будуть випущені і російські ядерні ракети.
Четвертий. Ще на початку інвазії до України Кремль і особисто Путін стверджували, що вони не захоплюватимуть території. Але вже зараз він називає перемогою територіальні надбання Росії – окупацію окремих районів Донецької, Запорізької, Луганської, Херсонської областей. І потішився тим, що він здійснив мрію Петра І і зробив Азовське море внутрішнім озером Росії.
П’ятий. Мобілізовані у переважній більшості просто стабілізують фронт і лише кілька тисяч вже в окопах. Про нову партію цинкових трун, що пішла до Росії, Путін та інші промовчали.
Шостий. Було заперечено існування таборів для дезертирів та тих, хто відмовився воювати. А про страти бійців, в першу чергу з тих завербованих у ПВК "Вагнер" в’язнів, звісно, ніхто не згадував.
КДБіст у пастці
І тут ми фіксуємо дуже важливий тренд у всіх цих заявах та обговореннях.
Той факт, що Путін добровільно погодився говорити про мобілізацію, ситуацію на фронті і т.ін., вже свідчить про те, що він та його оточення змушені реагувати на суспільний запит на ці теми.
Що цікаво, реагувати йому довелося навіть з урахуванням того, що Раду з прав людини перед цим засіданням ретельно зачистили від ліберальних "елементів", які гіпотетично могли порушити табу. До РПЛ натомість ввели цілком лояльних людей на кшталт відомого пропагандиста – так званого "воєнкора" і ГРУшника Александра Коца. І ще кілька кишенькових лібералів для картинки.
Але навіть цю теплу ванну, як пише видання "Вьорстка" ("Вёрстка"), додатково підігрівали з Кремля, адже створили стоп-лист питань, які неможна взагалі порушувати. Як-от страта вагнерівця Нужина, застосування закону про фейки або ж втрати РОВ в Україні.
Тож якщо Путіну та його поплічникам вже доводиться креслити червоні лінії і для цілком дресованих мавп, то справи в них дійсно кепські.
