Місяць тому Скабеєва зганьбилася перед власними глядачами.
Вона виклала на свій Телеграм-канал відео. Там був Путін, що дув щоки та розповідав про велич – нічого нового, та сама знана нами тварина в природному середовищі.
Втім, комусь із глядачів це так сподобалося, що закортіло відео завантажити. І виявилося, що файли з відео звуться «Пыня» та «Пыня_мобшиза».
Штірліц ніколи не був настільки близький до провалу. Пиня – це одне з найобразливіших прізвиськ, яким Путіна клянуть у рідній федерації. А «мобшиза» додаткового тлумачення не потребує. Скабеєва, звісно, відбрехалася, мовляв, це все українські Телеграм-канали фейки розкидають. Але осадочок залишився. Й осадочок цей викликає питання: а хто з них справді вірить у те, що каже?
Є підозра, що небагато хто. Принаймні Скабеєва та Соловйов явно перебувають на тому етапі, коли натхнення не надає навіть кокаїн – вони збиваються просто в ефірі.
Гості їхніх передач і зовсім уже думають не стільки про Путіна, скільки про те, як жити після нього.
Дуже кумедно виглядала ситуація, коли Костянтин Затулін – людина, яка присвятила спробам руйнації України десь половину життя – у прямому ефірі лаявся із тим самим Соловйовим, доводячи, що Херсон – це не зовсім Росія і однаково, що там у Конституцію написали.
Іронія ще в тому, що в них уже не виходить не помилятися – сама реальність, створена за образом та подобою путінських марень, є взаємно протирічною.
От Затулін каже, що Херсон – не така вже й Росія. І порушує цим Кримінальний кодекс РФ – піддає сумніву територіальну цілісність держави. А Соловйов йому каже, що Росія, раз уже проголосували. Теж порушує тим самим Кримінальний кодекс РФ – дискредитує російську армію, стверджуючи, що вона віддала російську територію на поталу українцям. Стоять два пузатих дядьки в ефірі та на брудершафт порушують одну й ту саму статтю 280-ту статтю КК РФ – тільки один частину другу, а інший – третю. А інакше не можуть. Бо не порушити закон можна, лише взагалі не говорячи про війну в Україні, а для них це вже порушення наказу.
Й обидва розуміють, що можуть зрештою сісти, якщо випадуть із милості ханської. Тому обидва дуже стараються.
Так само старається Дмитро Медвєдєв. Його ескапади в Телеграмі вже давно догнали та перегнали марення покійного Жириновського. І вони явно викликані не тільки алкоголізмом, а й розумінням того, що в прекрасній Росії майбутнього, де рулитиме той, у кого кувалда більша, йому може й місця не знайтись.
Найкращий бік диктатури – той факт, що коли в ній усе починає йти шкереберть, а винний вождь, його посіпаки відразу починають воювати один з одним. Бо ж вождя винним називати не можна – а, отже, винним вождь призначить когось із них. Тому всі зусилля йдуть лише на те, щоб когось іншого – «умри ты сегодня, а я завтра». Тому всі ті, хто опинилися з Путіним в одному човні, що все швидше набирає воду, кидають усі зусилля не на латання пробоїн, а на те, щоби першим вишвирнути за борт сусіда.
Безумовно, серед російських пропагандистів залишаються і ті, хто щиро вірить у те, що каже.
Проханов, наприклад, марив достатньо довго, щоб суто фізично зійти з розуму. Вірю і в Прилепіна, який уже каже «у России Христос». Це для нас звучить так, ніби вони Сина Божого хочуть узяти в полон, а колишній вертухай, на якого впала популярність, може справді вірити у власну місію.
В одній культовій комп’ютерній грі у випадку, якщо гравець випадково вбивав ключового персонажа, без якого неможливо було просуватися далі по сюжету та виграти в грі, пропонувалося загрузити збережений файл із фразою «Відновіть нитку долі, або живіть і далі в проклятому світі, який самі і створили».
У реальному житті завантажити збереження неможливо. Що буває в такому випадку – ми можемо спостерігати на прикладі російської верхівки та її зграї пригодованих папуг.
