Нинішній рік кожному українцю приніс персональну відповідь на питання: “Хто я?”. Оте саме, яке два роки тому прозвучало з вуст Володимира Зеленського у новорічному вітанні. Тоді воно стало мемом, але врешті відповісти на нього мусив він сам і ще сорок мільйонів українцівТепер немає сумнівів, що деталі важливі. Що принципова назва вулиці — більше, ніж освітлена вона та заасфальтована. Що є різниця, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий. Чекати її біля пам’ятника чекістам уже некомільфо.
І нині на піку війни ми маємо знайти відповідь, яка перемога нас влаштує. Який сценарій майбутнього дозволить нам видихнути і поміняти берці на святкові туфлі. Коли, як у козака Мамая з відомої картини — буде час на короткий перепочинок і складання думи про героїчні битви нинішнього часу.
Під візит Зеленського до США The Washington Post видало програмну статтю про те, що у США є три моделі того, який вигляд могло б мати припинення війни через переговори, кожна з яких має прихильників в адміністрації президента США Джо Байдена.
Перший сценарій – частина мирного плану, запропонованого президентом України Володимиром Зеленським. Він передбачає, що Росія йде з усієї території України, яку вона окупувала, включно з Кримом, Донецькою та Луганською областями. Тобто, повернення до кордонів 1991 року.
Другий — відведення військ РФ до лінії фронту 2014 року. Тобто те, що називають кордонами “24 лютого”.
Третій сценарій – відведення військ із території Донбасу, але не Криму. Варіанти щодо Криму регулярно просуває на Захід батько нинішньої “човникової дипломатії”, відомий американський дипломат і трошки русофіл Генрі Кіссінджер. Він пропонує лишити Крим за Росією, а якщо РФ буде проти — завше можна організувати референдум. Тільки от цікаво, хто із російською зброєю біля скронь обере Україну. Варто віддати належне Зеленському — на усіх зустрічах в США він дав чітко зрозуміти, що другий і третій сценарії він не підтримує. І чітко наполіг, що мир може настати лише тоді, коли російські окупанти відступлять з усієї окупованої території. Це було важливе послання усьому західному світу щодо червоних ліній для України. Це був чіткий натяк, що зброя важлива і її постачання має бути безперебійним.
Путін теж озвучив свій план на 2023-й рік — це оборона коридору у Крим, фактично перебір кадрової армії і боротьба за перевагу в повітрі. Хто би що не говорив, що в російській армії одні нікчемні мобіки — вони роблять висновки з поразок в Україні і націлені зробити ставку на насичення безпілотниками. Росія чітко зрозуміла неминучість своєї поразки, але їй конче потрібно зберегти за собою Крим, з’єднати його сухопутно з Донбасом. І тільки цей варіант номер два може виправдати сотні тисяч солдатів в сміттєвих пакетах.
Шойгу і Путін проанонсували розгортання 20 нових дивізій наземних сил для утримання Кримського коридору та для війни проти України.
“Сформировать три мотострелковые дивизии, в том числе в составе общевойсковых объединений в Херсонской и Запорожской областях, а также — армейский корпус в Карелии;
Переформировать в мотострелковые дивизии семь мотострелковых бригад;
Дополнительно сформировать две десантно-штурмовые дивизии;
Сформировать пять артиллерийских дивизий военных округов, а также — артиллерийские бригады большой мощности; На базе существующих бригад морской пехоты сформировать пять дивизий морской пехоты”, — все це анонс того, що доля нинішньої війни буде вирішуватися в трикутнику Токмак-Мелітополь-Бердянськ. І це той виклик, який, судячи з інтерв’ю Залужного, Сирського — дуже добре розуміє Україна. І доводить це партнерам по НАТО.
“Для того, щоб дістатися до кордонів Криму на сьогодні нам потрібно подолати відстань 84 км до Мелітополя. Нам, до речі, цього достатньо, тому що Мелітополь дав би нам повний вогневий контроль над сухопутним коридором, тому що з Мелітополя ми вже можемо обстрілювати Кримський перешийок, тими ж HIMARS і так далі”, - пояснив Залужний в інтерв'ю виданню The Economist.
Наш наступний рік якраз і буде визначальним — хто виграє битву за Південь. І врешті в перспективі — за Крим.
А поки нашій дипломатії й нам усім — хто вміє доносити думку, треба бити у двері і вікна та розбивати стереотипи.
Для багатьох холодним душем після якісного візиту Зеленського до Байдена стала заява президента Франції Емманюеля Макрона, що Україні не на часі вступати в НАТО, щоби не напружувати Росію. Заява фантастично бридка. Але тут треба розуміти її корені.
Макрон націлився на лідерство у Євросоюзі після шалених політичних розбірок і шпигунських скандалів у Німеччині. Французький президент дуже чітко відчуває, що все більше європейських держав бачить досвід України і рішуче робить заявки на американську зброю. І тут Макрон вирішив урвати свій шматок пирога і запропонувати послуги свого ринку військово-промислового комплексу. Цинічно? Так. Але це прагматизм країни G7 і ядерної держави.
Битва за місце під сонцем не лише вирішується для України. Наші сусіди, друзі і вороги теж думають, як використати українське питання у своїх власних цілях. Але урок ми вивчили — нічого про Україну без України. І в НАТО теж ми підемо. Бо надто важко нам далась багатовекторність і махровий антиамериканізм.
Це зрозумів Володимир Зеленський, якого раніше складно було назвати палким прихильником англо-саксонської політичної культури. Але те, що він нарешті обрав шлях миру в кордонах 1991 року без заглядання в очі Путіну, без сподівань на мир в обмін на поступки росіянами — корисна еволюція. Так само мільйони українців уперше для себе зрозуміли, що Україна — не тільки пунктири на глобусі. Це твоя безпека і надійний гарант, що ти прокинешся вранці від будильника, а не від чергового ракетного нальоту. Бо якийсь божевільний дід дуже хоче повернути молодість і “Холодну війну” в стилі сімдесятих.
