Як то кажуть, по-перше, це красиво. Вісь Київ-Варшава-Лондон не просто існує, але й завдає удару у відповідь. Причому одразу обом континентальним імперіям (ніде правди діти, спроможність Росії досягати цілей воєнним шляхом може слугувати відповідником спроможності Німеччини перетворювати економічну потугу на політичний диктат – квадратний сарказм, якщо що).
Так от, це красиво. Дивимось. Україна конче потребує танків. Найпоширеніший нерадянський тип танка у Європі – це німецький Leopard-2. Це справжня євробляха війни: за винятком снобів-французів, які порвали з німецьким панцербильдом після співробітництва над Leopard-1, на неї або пересіли, або планують пересісти всі, хто може собі це дозволити – від шведів до швейцарців. Благо, протягом дев'яностих-двохтисячних Бундесвер роззброювался такими ж ударними темпами, як і ЗСУ. Втім, оцінили німецьких котячих не лише європейці, хоча для нас тут важливо зазначити хіба Канаду й Туреччину. Подейкують, що свого часу "Леопард-2" ледь не став основним бойовим танком США – хоча це перебор: до них в американців такі ж вимоги, як і до кандидатів у президенти – штамп у паспорті "Made in USA" обов'язковий, Барак Обама не дасть збрехати (що ж, бувай, Ілоне Маску). Втім, це не завадило уніфікувати масу вузлів та агрегатів, а гармата американського M1A1 "Abrams" – прямий нащадок леопардової. Відповідно, снарядів вистачає по обидва боки Атлантики.
Охочих допомогти Україні теж не бракує. Зокрема, Іспанія ще навесні була готова передати певну кількість своїх машин – однак, оскільки виробником техніки є Німеччина, угоду ветував Берлін. Канцлер Олаф Шольц відтоді як заведений повторював, що Німеччина не може порушити негласну угоду в межах НАТО не постачати Україні важку бронетехніку. Однак час ішов – озброєння для України все важчали, а Німеччина, хоч і дещо сором'язливо, увійшла в число провідних постачальників. Пруткий Макрон, попри заклики не принижувати Москву, збирав піар-касу на постачаннях "Сезарів" та "Бастіонів", але Шольц продовжував втрачати очки, лишаючись у ролі, недипломатично охарактеризованої послом Мельником. На тлі вичерпування запасів радянської техніки в Європі та формування "коаліції охочих" передати, нарешті, "леопарди" Україні це дедалі більше псувало зовнішньополітичний образ Німеччини, а безсилля Берліна обійти чи розблокувати швейцарське ембарго на постачання Україні снарядів для зенітних танків "Гепард" ще більше просаджувало його репутацію.
На жаль, поки невідомо, кому на думку спала ця хитрість, але вона спрацювала: коли Берлін не хоче бути першим, то треба його переконати, що це не так. І от Лондон заявляє про готовність надати британські танки Challenger 2. Для початку – десяток. Танкова рота на полі бою – це крапля в морі. Тим більше, що "Челенджер", попри те, що дуже хороший, для України не може стати панацеєю: зараз у лавах британської армії їх усього 227 (з яких 148 планується модернізувати до версії Challenger 3), 22 навчальних, а ще 72 чекають на списання. Тобто можливостей для подальших постачань не те щоб багато – особливо на тлі 3,6 тис. Leopard 2 (всіх модифікацій).
Але в політиці рота танків, які ще навіть не перекинуті в зону бойових дій, — сила потужна. Міністр оборони Британії та мастодонт торі Бен Воллес збільшив свій авторитет у партії, зробив послугу Ріші Сунаку, давши йому можливість попіарити рішучість у дусі Бориса Джонсона. А головне – британці знову скористалися своїм віковим патентованим ноу-хау на стравлювання Німеччини з Росією. І хоча ми знаємо про "Челенджери" з публікацій у британській пресі, очевидно, вона мала те саме джерело інформації, що й Берлін. Якому нічого не лишалося робити, як дати Варшаві непублічну згоду на передачу "Леопардів" Україні, яку оголосив під час візиту до Львова президент Польщі Анджей Дуда. Так що локомотив "коаліції охочих" запрацював акурат напередодні чергової зустрічі формату Рамштайну, яка цього разу, очевидно, пройде під егідою броньованих кицьок.
