Західним партнерам України не вдалося створити в нашій країні антикорупційну вертикаль, незалежну від Банкової, і тепер у них може виникнути потреба в інших інструментах
Призначення Семена Кривоноса на посаду директора НАБУ викликало хвилю коментарів у тому дусі, що тепер НАБУ стане ручним органом Банкової. Доказами послужили зв'язки Кривоноса з керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком та його заступником Олексієм Кулебою. Проте фактом залишається те, що цей кандидат увійшов до трійки фіналістів конкурсу, де блокуючий голос мали міжнародні експерти. Тому, звісно, цікаво, як так сталося, що члени конкурсної комісії від Заходу пропустили у фінал "людей Єрмака". І ще важливіше питання — чого чекати далі.
Як так сталося
Конкурс на посаду директора НАБУ — не перший і не останній, у якому конкурсна комісія складається із двох частин — української та міжнародної. Раніше можна було почути, що ці дві частини схожі на дві команди, які грають одна проти одної. Але конкурс у НАБУ показав, що це надто спрощений погляд. Члени конкурсної комісії – це живі люди, а не чиїсь маріонетки. Напевно, вони прислухаються до якихось порад, але все ж таки рішення приймають самі. І тому наявність блокуючого голосу у міжнародних експертів не є надійним запобіжником від кадрів, пов'язаних з Офісом президента.
У даному разі до трійки фіналістів увійшли керівник слідчого відділу одного з територіальних управлінь ДБР Сергій Гупяк, голова Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ) Семен Кривонос та керівник управління внутрішнього контролю НАБУ Роман Осипчук. За цю трійку проголосували чотири члени конкурсної комісії з шести, у тому числі два з трьох українських членів, визначених Кабміном (Микола Кучерявенко та Кирило Легких), та два з трьох міжнародних експертів (словенець Драго Кос і литовець Повілас Малакаускас). Серед українських членів комісії проти виступив адвокат Олексій Савчук. Він заявив, що не підтримує трійку фіналістів, яку визначила комісія. За його словами, це не найкращі кандидати з тих, хто міг би обійняти посаду директора НАБУ. Таку саму позицію зайняла американка Карен Грінавей. "Я не можу підтримати цих трьох кандидатів", — заявила вона.
Можна припустити, що всі троє міжнародних експертів хотіли б бачити на чолі НАБУ людину, максимально незалежну від Офісу президента. Звичайно, якби Кривонос був підлеглим Єрмака чи нардепом із фракції "слуг народу", його не пропустили б. Але Банкова тут схитрила. У Кривоноса на лобі не написано, що він людина Єрмака. Його остання посада — голова ДІАМ, причому отримав він її, знову ж таки, за результатами конкурсу, який завершився у квітні 2021 р. При цьому він ніколи не працював ні в системі МВС, ні в прокуратурі, ні в ДБР, а отже, не є людиною Олега Татарова, який в Офісі президента займається правоохоронними органами.
Цікавою інформацією поділилася ведуча програми "Схеми" (проект Радіо Свобода) Наталія Седлецька. Вона наголошує на тому, що до трійки фіналістів увійшли дві людини Банкової: Кривонос від Єрмака та співробітник ДБР Гупяк від Татарова. "Гупяк — керівник ДБР на Вінниччині, тобто підлеглий Олексія Сухачова, а це пряма вертикаль Олега Татарова. Ще на вихідних в Офісі президента реально думали призначити саме Гупяка директором НАБУ. Проти цього були міжнародні партнери", — стверджує журналістка.
Отже, призначення Кривоноса стало навіть ніби поступкою західним партнерам, бо він у їхніх очах — менше зло. Але це маленька поступка. Великою поступкою було б, напевно, якби Кабмін призначив директором НАБУ третього фіналіста — співробітника НАБУ Осипчука, який начебто не пов'язаний ні з Татаровим, ні з Єрмаком. У разі призначення Осипчука були шанси, що НАБУ зміцнить свою незалежність. Але Кабмін, читай Офіс президента, не зробив Заходу такого подарунка. І тепер наступне питання – як відреагує Захід.
Чого чекати далі
Увечері 7 березня, наступного дня після рішення Кабміну, посли "Великої сімки" привітали Кривоноса із призначенням на посаду директора НАБУ. "Ми уважно стежитимемо за роботою бюро. Вона має бути вільною від будь-якого політичного та іншого втручання, враховуючи життєво важливу роль, яку НАБУ грає у боротьбі з корупцією", — написали посли у своєму офіційному Twitter-акаунті.
Можна зробити висновок, що Заходу не вдалося створити антикорупційну вертикаль, незалежну від Офісу президента, щоб нею лякати, а то й карати Банкову за необхідності. Після призначення у НАБУ Кривоноса ця вертикаль фактично вийшла із сфери впливу західних партнерів. І максимум, на що вони можуть зараз сподіватися, що вона не перетвориться на караючий меч Банкової, а збереже певну незалежність від неї. Саме про цю надію кажуть посли G7.
В принципі, тут запобіжником мала б служити Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Коли в липні минулого року на посаду керівника САП нарешті був призначений, після семимісячної затримки, переможець конкурсу — представник команди НАБУ Олександр Клименко, — це сприймалося як гарантія, що НАБУ зможе діяти незалежно від Банкової. Тому зараз можна було б очікувати, що якщо Офіс президента захоче покерувати НАБУ, то САП, яку очолює Клименко, цьому перешкодить. Звісно, САП не може диктувати детективам НАБУ, що та як вони мають розслідувати. Але вона може принаймні відмовляти НАБУ у підтримці якихось занадто сумнівних справ, більше схожих на політичні переслідування.
Це теоретично. Однак на практиці все виявилося інакше. Майже два роки (з серпня 2020 р. до липня 2022 р.) САП була без повноцінного керівника. Весь цей час у НАБУ багато кримінальних проваджень не рухалися. А коли на чолі САП став Клименко, то ці два органи перейшли в турборежим. Спочатку складалося враження, що Клименко дав НАБУ можливість спокійно розслідувати та доводити до суду справи, у яких фігурують представники нинішньої влади. Але потім виявилося, що САП дає добро взагалі на будь-які справи, навіть на зовсім бездоказові, можливо, для того, щоб зобразити кипучу діяльність, посилити вплив тандему НАБУ — САП.
Прикладом такої гіперактивності можуть бути справи проти колишнього голови правління НАК "Нафтогаз України" Андрія Коболєва та колишнього міністра інфраструктури (у другому уряді Арсенія Яценюка) Андрія Пивоварського. Кримінальне переслідування Коболєва та Пивоварського викликало протести навіть із боку членів нинішньої владної команди. "Люди, які пішли у владу робити болючі, непопулярні, але вкрай необхідні для України реформи, отримують арешти, вироки та підозри. Наслідки зрозумілі — більше такі люди у владу йти не захочуть", — заявив екс-міністр економіки, радник Єрмака, президент KSE Тимофій Мілованов.
"Вина" Коболєва в тому, що він отримав премію, яку йому призначила спостережна рада компанії. 1 березня Апеляційна палата ВАКС вже встановила Коболєву заставу 229 млн грн. А 7 березня САП попросила ВАКС відправити екс-главу "Нафтогазу" під варту та збільшити суму застави до 365 млн грн.
"Вина" Пивоварського в тому, що він виконав норму закону "Про морські порти України", згідно з якою "корабельний збір стягується на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів)". Попри закон, НАБУ стверджує, що "за законом стягнення такого збору є винятковою прерогативою держпідприємства "АМПУ" як користувача акваторії порту". І тому НАБУ за згодою САП нарахувало Пивоварскому $30 млн збитків, нібито завданих державі. 15 березня ВАКС продовжить засідання для обрання Пивоварському запобіжного заходу. НАБУ хоче застави у розмірі 20 млн. грн.
Усе це, наголосимо, сталося ще до призначення Кривоноса директором НАБУ. І на даний момент немає переконливих підстав вважати, що кримінальне переслідування Коболєва та Пивоварського інспіровано Банковою. Швидше це чиста самодіяльність НАБУ та САП, якою вони займаються, виходячи із власних уявлень про законність та справедливість.
Чи зміниться щось із приходом Кривоноса до НАБУ? Теоретично не можна виключати конфліктних ситуацій, тим більше, що новий директор — чужинець для спаяної команди НАБУ. Але вірогіднішим виглядає інший варіант: НАБУ під керівництвом Кривоноса та САП під керівництвом Клименка продовжать свою гіперактивність у турборежимі, але при цьому прислухатимуться до побажань Банкової — когось не чіпатимуть, а під когось, навпаки, посилено копатимуть. Офісу президента це буде вигідно ще й у тому плані, що можна буде пред'являти західним партнерам (зокрема ЄС та НАТО, куди ми вступаємо) історію про те, як супернезалежні НАБУ та САП доблесно розправляються з топ-корупціонерами.
Що зможе протиставити цьому Захід? Напевно, загостриться критичний настрій українських громадських організацій, які експлуатують антикорупційну тему за підтримки західних посольств. Власне, це вже відбувається. Але для Банкової це не дуже болісно, принаймні за умов монопольного телемарафону. Більш небезпечною є інша перспектива — що західні партнери почнуть створювати та застосовувати якісь серйозніші інструменти для того, щоб утримувати Банкову в якихось рамках. І тут насамперед згадується "Великий аудит Байдена".
Втім, питання може бути ширше, ніж боротьба з корупцією. Точніше, боротьба з корупцією може взагалі відійти на другий план, а на перший можуть вийти політичні питання — верховенства права, демократії, свободи слова, громадського контролю за владою тощо. Але навряд чи західні партнери здійснюватимуть якісь різкі рухи, якщо не виникнуть по-справжньому серйозні приводи. Принаймні до закінчення війни.
