Кажу відверто – мене починає дратувати те, що з кожного кута я чую про «контрнаступ».
Де б не відкрив відео чи текст – скрізь «компетентна» інфа про «контрнаступ».
«Ну що, скоро ж Донецьк звільните? По ТВ сказали: весною буде контрнаступ», – каже мені вчора продавчиня на заправці у Костянтинівці.
Ти стоїш і думаєш, – що це за фігня така? Я що тут у футбол граю?
Усі думають, що контрнаступ – це обов’язково, як було на Харківщині, коли майже без втрат звільнили 150 населених пунктів. Але зараз ситуація інша. Ворог зробив висновки, збудував серьйозні укріп райони, проводить відеоспостереження по всій лінії фронту 24 години на добу.
Це я не до того, що не треба звільняти території. Я до того, що не варто відносились до ЗСУ, як до футбольної команди, спонукаючи оплесками і гаслами до бою.
Ви не уявляєте скільки сил і поту витрачається на те, щоб відбити у ворога невеличку посадку в 300 метрах від твоїх позицій. А люди чомусь сприймають контрнаступ так легко, ніби це схопив автомат – «тра та та» і в дамках.
Звичайно контрнаступ буде. Але тоді, коли командування побачить можливість для нього і закінчить серьйозно підготовку. Може весною, може влітку чи восени, а може і завтра.
Але коли б він не почався, ми маємо ставитись до розмов про нього з відповідальністю. Тому що слова формують суспільну думку, а суспільна думка впливає на рішення політиків, в тому числі і західних. Політики ж, у свою чергу, ставлять завдання військовим. І якщо ці завдання продиктовані очікуваннями електорату, а не можливостями армії і воєнною доцільністю, то це багато крові, життів і розчарувань…
