Коли я читаю черговий «вивих» заступника голови радбезу РФ Дмитра Медведєва, то згадую собі фразу відомого абхазького письменника (який, зрештою, був «майже» дисидентом в СРСР) Фазіля Іскандера про те, що «радянський псих – найнормальніший у світі». Ну, бо це тільки нам здається, що саме зараз, з початком глобальної війни демократії та тираній, ми відкрили паралельні світи світоглядів, принципів, цінностей та критеріїв «нормальності». А вони ж існували завжди...
Отож, до мого улюбленого персонажа. Медведєв заявив, що Росія у будь-якому випадку досягатиме цілей своєї «СВО», і «якщо до Києва треба дійти – значить, треба йти до Києва, якщо до Львова – значить, треба йти до Львова, для того що б винищити цю заразу».
Медведєв, зрештою, може йти куди завгодно, – п'яному море по коліна. Але якщо він таким чином (а кремлівськими кулуарами блукають чутки) пробує повернути прихильність бункерного діда), то це свідчить лише про якість його сірої речовини. Якщо ж це певна стратегія, що обговорюється в державній інституції – радбезі РФ, – то справа серйозна і потребує негайного втручання фахівців. Зрештою, на те, що розповідає Медведєв (»Скажу лише одне, те, що і так очевидно: Російська Федерація воює не з Україною… наша країна воює з 3,6-мільйонною армією НАТО»), вже відреагував не менш одіозний Пригожин. Він, принаймні, ближче ознайомлений зі ситуацією і категорично наполягає: російська армія не може дати собі раду з українцями, і Альянс тут ні при чому.
Можна списати «ведмежу» маячню на, м'яко кажучи, нефаховість автора. Ну, який з фахівця з приватного права військовий? А можна таки покопирсатися в історії питання, і виявити, що Дмитро Анатолійович справді черпає натхнення в особі свого «патрона».
У спогадах наближених до Путіна осіб початку його президентського марафону можна знайти вкрай негативне, майже ідіосинкратичне ставлення московитського «хана» до Львова. Кажуть, що він цілком серйозно натякав на те, що шлях до «упокорення України» дуже простий: слід завдати ядерного удару по Львову, аби, за словами Путіна, знищити «це гадюче бандерівське гніздо». Це вже тоді звучало як вирок, але зараз Медведєв постає як чудова ілюстрація висновку пересмішника Берроуза: «Параноїк – це той, хто трішки розібрався у тому, що відбувається довкола, а псих – той, хто щойно остаточно розібрався у всьому».
Я думаю, що кремлівський самітник до початку повномасштабного вторгнення був переконаним, що причиною «українського питання» є саме Західна Україна, решта ж – «Малоросія», – неодмінно схилиться у глибокому поклоні й хлібом-сіллю зустрічатиме чергових «асвабадітєлєй». Але реальність виявилася жорстокою до московських стратегів, які, до слова, будували свої плани на мапах Другої світової війни…
До слова, – москалі мали б дуже добре пам'ятати про уроки тієї війни, особливо західноукраїнські. І якщо вони «планують» дійти до Львова, то хай готуються до довголітнього пекла, яке колись влаштувала їхнім попередникам УПА. Принаймні, у моєму рідному селі повстанці трималися до початку 60-х років, за рік до мого народження на сусідньому обійсті у криївці, оточеній енкаведистами, підірвалася жменька останніх героїв…
Але у Москві вчать своєрідну історію, склепану на коліні Судоплатова та інших «вітязєй» плаща і кинджала. Усім, хто має більш-менш критичний розум і власне бачення подій, людям нормальним там, – повернуся до Фазіля Іскандера, – ставлять клеймо «іноагента», що рівнозначне діагнозу психіатра. Тяглість, так би мовити, – КГБ також мордувало інакодумців каральною психіатрією…
Тому Медведєв по-своєму має рацію, кажучи, що «у широкому сенсі цього слова (треба) створити санітарну смугу» між Росією та Заходом. Ну, по-перше, саме поняття «санітарної смуги» у міжнародній політиці – архаїчне й абсолютно не помічне навіть у час, коли його придумали у «совєтських акадєміях». Що вже говорити про нинішнє інформаційне суспільство без кордонів. По-друге, так, звісно, після перемоги України «санітарна зона», що межуватиме із залишками «імперії», – обов'язкова. Задля, так би мовити, перевиховання тих, хто наслухався Медведєва, Скабеєвої та Соловйова.
Якщо Медведєв і його «вождь» дуже хочуть побачити Львів, – це станеться. Зі заґратованого віконечка арештантського вагона у потязі на Гаагу…
