4 квітня день народження НАТО.Цього дня 1949 року перші 12 із нині 31 країни підписали у Вашингтоні документ про створення нової організації - Північноатлантичний договір.
У договорі були задекларовані спільні для учасників цінності, передусім, демократія, верховенство права, індивідуальна свобода, а також принцип колективної безпеки, тобто спільних дій у разі, якщо якась зовнішня сила загрожуватиме цим цінностям.
За іронією долі, 15 років тому, 4 квітня 2008 року Путіну дали можливість виступити на Бухарестському саміті НАТО. Виступ запам'ятався передусім нахабством вихідця з петербурзького підворіття, який раптом опинився в товаристві світових лідерів і вирішив, що він їм рівня:
«Ми прибули на саміт з упевненістю, що механізм взаємодії Росії та НАТО може бути і корисним, і продуктивним... Для Росії головний підсумок попередніх років взаємодії в тому, що наша країна відновила свою стабільність, зміцнилася практично в усіх сферах. Ми стали ще більш надійним і передбачуваним партнером для наших колег, для міжнародного співтовариства».
Тодішнім світовим лідерам було приємно це чути. Вони вірили Путіну: ну, не стане ж брехати президент президентам. А він брехав. Через чотири місяці Росія напала на Грузію.
Про напад на Грузію сьогодні можна говорити в ретроспективі. Уроком же має стати те, що наступники Путіна теж говоритимуть про надійність і передбачуваність, але їм не можна вірити. Не можна наступати знову на ті самі граблі. Колективний Захід мусить усвідомити: це він дав можливість московському монстру зміцнитися. А іншою – не монстром – Росія бути не може.
Тоді ж таки Путін заявив: «Ми вважаємо, що зростаюча стабілізуюча роль Росії у врегулюванні регіональних конфліктів відповідає нашим спільним інтересам».
По суті, це була давня теза кремлівського карлика, вперше озвучена ним ще на початку 2000-х у розмові з тодішнім прем'єр-міністром Великої Британії Тоні Блером, активним прихильником залучення Росії до цивілізованого світу. Путін же домагався для Росії ролі такого собі наглядача на пострадянському просторі.
Отже, сьогоднішні лідери колективного Заходу мусять визнати помилки своїх попередників щодо Росії, їхню в кращому разі наївність, у гіршому особисту зацікавленість. І головне, не припускатися цих помилок надалі. За ці помилки Україна платить тисячами людських життів, за них розплачуються життями добровольці – співгромадяни західних лідерів.
А ще треба визнати, що Путін намагався приспати пильність тодішніх лідерів, і йому це вдавалося, можливо, тому, що вони самі цього хотіли, бо так їм було комфортніше. Ось що він казав тоді ж, 4 квітня 2008 року:
«Адже НАТО коли народжувалося? Коли було протистояння з Радянським Союзом. Це був блок, який протистояв імперії зла. Немає тепер такої імперії зла».
Сьогодні, хіба що дурень або проплачений Москвою агент може доводити, нібито імперії зла немає. Нікуди вона не поділася і ім'я їй Російська Федерація.
За 15 років, що минули від того Бухарестського саміту Росія розтринькала все. Ніхто при здоровому глузді не може сприймати сьогодні Росію як партнера, лише як противника.
І все ж у Путіна сьогодні теж свято. Адже 4 квітня не лише день народження НАТО, а й всесвітній день щура. Хто там ще спілкується з Путіним? Ердоган? Макрон? Шольц? Не забудьте привітати.
