Згадаймо, як - залежно від перебігу подій - бандформування «Кремль», а за ним російські ЗМІ та проросійські сили в інших країнах брехали про причини так званої спецоперації, а насправді війни проти України.
Напередодні війни, власне, ще з часу, що передував окупації Криму та частини території Донецької й Луганської областей, Москва розганяла хвилю про нібито утиски російськомовного населення. Згодом російські війська це населення обстрілювали та бомбардували. Дотепер частина цього населення живе в окупації.
А 24 лютого 2022 року, Путін заявляв, що мета «спецоперації» - захист людей від геноциду з боку «київського режиму». Тоді ж, у зв'язці з цією тезою, була проголошена задача «демілітаризації» та «денацифікації» України. Ніби заради цього руйнувалися житлові будинки, медичні та навчальні заклади. А водночас Кремль заговорив про необхідність зміни влади в Україні буцімто в інтересах українського народу.
Далі (у березні 2022) Кремль заговорив уже про запобігання загрозам для РФ з боку Заходу. При цьому брехав, нібито війська країни-агресора завдають удари лише по військових об'єктах. Тоді ж Лавров заявив, буцімто мета війни... «зупинити будь-яку війну, яка могла б розпочатися з території України». Сподіваюсь, свого часу Міжнародний кримінальний суд оцінить ноу-хау головного російського дипломата: упередити війну, розпочавши війну. Утім, яке в біса ноу-хау? Авторське право на цей винахід по-праву належить Ріббентропу.
А ще причиною агресії називалася буцімто необхідність попередити отримання Україною ядерної зброї.
А що перебіг бойових дій був несприятливим для військ країни-агресора, метою війни Москва почала називати вже локальне «визволення Донбасу», «порятунок ДНР та ЛНР», «вихід на їхні кордони».
Ну, а після цього черговий кульбіт і акцент на міжнародному аспекті: «боротьба з домінуванням США та інших західних держав на міжнародній арені».
Потім, у липні 2022 року, Кремль знову заговорив про демілітаризацію, але не всієї України, а її Півдня.
А вже у вересні 2022 року Путіну вперше йшлося про «захист» не лише Донбасу, а й самої Росії. Південь при цьому не згадувався.
Ще наприкінці 2022 року на різних рівнях озвучувалися тези про «десатанізацію» України, де діють сотні сект, висувалася ідея про позитив від того, що Азовське море стало внутрішнім. Здається, це була остання, розрахована на внутрішнього споживача, заява про «успіхи».
А вже в лютому цього року головною метою головний воєнний злочинець РФ назвав «збереження Росії». І заговорив про мету запобігання обстрілам території РФ.
Так навіщо ж було розв'язувати війну, щоб урешті-решт затурбуватися її наслідками для самої Росії, навіть більше – питанням її виживання?
Відповідь, гадаю, слід шукати у недавньому коментарі речника Кремля Дмітрія Пєскова до візиту в Україну генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга. Пєсков заявив, що однією з цілей «спецоперації» було недопущення вступу України в НАТО.
І це правда.
Не утиски російськомовних, не злочини «київської хунти», не турбота про так званий «народ Донбасу», а недопущення вступу України в НАТО. Пєсков пробалакався.
Отже попри всі словесні викрутаси Росія весь цей час розглядала і розглядає НАТО як противника. А як НАТО повинно розглядати Росію? Отже, що погано для Росії, те добре для НАТО.
Гадаю, у НАТО Пєскова почули. Агов, НАТО, ти себе поважаєш? Тепер ти просто зобов'язане показати Кремлю середній палець і прийняти Україну до своїх лав, навіть якщо доведеться зробити боляче Орбану.
