– Паніковського б’ють! – заволав Балаганов з порогу. – Уже? – діловито запитав Бендер. – Якось надто швидко.
Саме цей епізод з відомого твору Ільфа і Петрова спадає на думку, коли говоримо про Нестора Шуфрича. Бо його справді б’ють часто, завзято і з задоволенням. Десь в мережі навіть «гуляв» віртуальний лічильник: «Шуфрича не били вже сорок днів, сорок один, сорок три». І як днями хтось злостиво пожартував: коли Шуфрича судитимуть, то його битимуть усі: судді, присяжні засідателі і адвокати.
Однак до суду справа навряд чи дійде. Найімовірніше, Шуфрич згодом буде переданий російській стороні та доєднається до свого шефа й колеги Віктора Медведчука. Саме на це вказує арешт без вправа внесення застави. Його триматимуть в СІЗО, виторговуючи в Кремля усілякі «анексії і контрибуції».
Нас же цікавить, чому гучний арешт одіозного депутата від ОПЗЖ трапився саме зараз, хоч він вже заробив на три державні зради ще кілька років тому?
Українські експерти вбачають в цьому безпосередній зв’язок з візитом Володимира Зеленського до Сполучених Штатів, який невдовзі відбудеться. А американська CNBS прямо про це каже: «Напередодні зустрічі з Байденом президент Зеленський вирішив показати, що він прислухався до американської адміністрації та демонстративно провів обшуки та затримання тих, кого вже давно звинувачували в корупції та зв’язках з росією. Постає питання, чому він це не робив раніше?
А й справді, чому?
Справа в тому, що в україно-американських стосунках далеко не все так гладко, як видається на перший погляд. Державний департамент не дуже довіряє українській владі. У багатьох питаннях. І наприклад, призначення Пенні Пріцкер, колишнього міністра торгівлі США, спеціальним представником з відновлення української економіки (читай – ревізора отриманих Україною від Заходу коштів) – яскраве й промовисте тому підтвердження. Крім того, однією з причин зволікання США з постачанням Україні високотехнологічної зброї є не попередження ескалації з росією, а побоювання, що ці секретні технології можуть потрапити безпосередньо до спецслужб Кремля.
Тому українській владі доводиться робити якісь демонстративні кроки, аби таки довести Сполученим Штатам, що Україна серйозно взялася за своїх корупціонерів та державних зрадників. Для цього Коломойський. Для цього – Шуфрич. Щоправда, того ж таки Коломойського США воліли б бачити в своєму СІЗО, а не в українському, але то – нюанси, на все свій час.
Шуфричу інкримінують державну зраду. За висновками слідства, він, за завданням Володимира Сівковича, виступав на телеканалах України та росії з метою розповсюдження російської пропаганди та просування проросійської політики. Ну, таке, сирувато, на смертний гріх не тягне.
Бо якщо ми вже говоримо про зв’язки Шуфрича з Сівковичем, то варто зазначити, що останній переймався не якоюсь там банальною пропагандою, а речами більш конкретними й прикладними. Наприклад, створенням ДРГ на території України, ще до початку вторгнення, та просуванням на вищі посади в силових структурах креатур, визначених Кремлем. Певно, Шуфричу є що про це розповісти, якщо на те буде воля слідства.
Хто знає, чи задовольняться офіційні Сполучені Штати цими показовими резонансними арештами. Там живуть і працюють системні люди, а в діях української влади жодної системи досі не видно. Боротьба з корупцією і державною зрадою ведеться в Україні вибірково і «час від часу», за кон’юнктурою ситуації. А це вже не боротьба, це – імітація.
І якщо ми говоримо про Володимира Сівковича, то чому б не згадати його особистого колишнього помічника Данила Гетманцева, голову парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. До речі, автора і творця відвертої корупційної схеми – блокування податкових накладних. Зараз Гетманцев поза всілякими підозрами, як «дружина Цезаря». Чи не тому, що є депутатом від провладної «Слуги народу»?
Сполучені Штати – наш стратегічний партнер. Від них величезною мірою залежать наші успіхи на фронті, звільнення наших територій, результати війни. США вкладаються в Україну і хочуть її бачити справді незалежною, демократичною, сильною, некорумпованою. І так чи інакше, ми мусимо узгоджувати з нашими партнерами нашу політику, прислухатися до порад і рекомендацій. Це не залежність, а елементарний здоровий глузд, це питання взаємної довіри.
Сполучені Штати – країна велика і сильна. Передусім тому, що вони раціональні й прагматичні. Їм не потрібна імітація і ритуальні танці з бубнами. Вони хочуть бачити реальні результати.
А цих результатів немає й не буде, доки зі зрадниками й корупціонерами в Україні боротимуться «на честь засідання Генеральної асамблеї ООН», а не тому, що цього потребують державні інтереси України.
