Чергова світова війна, третя або четверта, дивлячись як рахувати, продовжує лякати західні еліти. До числа яких, на жаль, входить один з найбагатших бізнесменів світу Ілон Маск.
Під час останньої онлайн-дискусії він висловився у тому сенсі, що США потрібно налагодити стосунки з росією і пожертвувати територіальною цілісністю України. Видається, що схожим чином він пропонує вирішити питання війни в Ізраїлі.
На думку Маска, ці дві війни штовхають людство в прірву, і щоб до неї не потрапити, треба не допустити формування союзу між росією, Іраном та Китаєм.
Це можна було б вважати черговою порцією маячні від не дуже притомного американського мільярдера, якби не один нюанс. Який полягає в тому, що цю думку поділяють багато представників еліт західних країн.
Повномасштабна війна, яка більш ніж півтора року триває в Україні, та війна в Ізраїлі, поки що лише з терористами ХАМАСу, мають дещо спільне. Світові лідери ледь не щодня прилітають до Ізраїлю вмовляти керівництво країни та армії не робити різких рухів. Наприклад, відкласти, а краще скасувати, наземну операцію в Газі.
Тому що, мовляв, тоді можуть втрутитися іранські проксі-армії в Лівані та Сирії або сам Іран. Це може призвести до необхідності військового втручання країн Заходу, зокрема США, а поруч з теократичним режимом іранських аятолл стоятимуть росія, КНДР та Китай. І світова війна буцімто почнеться прямо одразу.
Точно така сама історія, як в українському випадку. Коли лідери Заходу забороняють Україні використовувати їхнє озброєння для ударів по території Росії. Або вимагають недопущення “фатальної ескалації конфлікту”.
Все те, що зараз чують в Єрусалимі, вже чули в Києві. Еліти західних країн страшно перелякані загрозою війни. І Маск, якщо не враховувати його почасти проросійську політику, лише озвучує ці страхи публічно.
Захід не хоче війни, Захід намагається її уникнути. Біда в тому, що задля цього уникнення Захід користується неактуальними підручниками.
Стратегія балансу, недопущення явної перемоги однієї сторони, великої шахівниці і все таке інше була чудово сформульована діячами на кшталт Генрі Кіссенджера або Збігнєва Бжезинського. І вона загалом працювала. Але 40-50 років тому.
Ця стратегія просто більше не релевантна існуючому стану справ.
І питання розв’язання насправді великої війни залежить не від демократично обраних лідерів цивілізованих країн. Воно залежить від персонажів на кшталт путіна, аятолли Хаменеї, ватажка ХАМАСу Ісмаїла Ханії або Кім Чен Ина. Саме ці головорізи провокують цю війну, і, якщо готові, спровокують.
А країни цивілізованого світу – навпаки, не готові. Навіть Ізраїль, одна з найпотужніших військових держав світу, виявився неготовим до повномасштабного нападу. Так само, як і Україна, не зважаючи на активний розвиток армії та військової індустрії після 2014 року.
Цього ніхто не бажав. І багато хто жив в ілюзіях, що цього не буде, тому що бути не може. Але це сталося. З волі зовсім інших людей, перерахованих вище.
Методи збереження мирного, заможного та комфортного життя, розроблені Заходом після Другої світової війни, сконали у вічності. Політика заморожування конфліктів більше ні до чого корисного не призведе.
Після України був Ізраїль, після Ізраїлю може бути Південна Корея або Тайвань. Або пряме зіткнення Азербайджану та Вірменії. Що завгодно, але пожежна команда на чолі з лідерами Заходу не встигне це все загасити.
Можна скільки завгодно пропонувати Україні здати свої території і своїх людей, Ізраїлю – відмовитися від знищення терористів. Можливо, навіть якісь з цих пропозицій і пройдуть. Але чи вирішить це глобальне питання? Ні.
Маск, як представник західних еліт, цього не розуміє. Йому здається, що від цих самих еліт ще щось залежить. А насправді все залежить від диктаторських режимів і бандитів, яких вони створюють і фінансують.
Найцікавіше те, що, коли і якщо чергова світова війна почнеться, у найбільш виграшній ситуації перебуває Україна. В Україні вже все сталося.
Але є велика прикрість. Українська влада, схоже, над цими питаннями не замислюється. Ми продовжуємо ковбойські набіги, які свого часу спрацювали всередині, на зовнішній арені. Українська влада, перебуваючи у центрі глобальних подій, не формулює нові політичні методи і сенси, а займається переважно несамовитим самопіаром і торгом у питаннях реформ та антикорупції.
А саме ми могли б ці нові сенси пропонувати. Хоча б спробувати залучити людей, які на це здатні. Влада продовжує грати роль, а не насправді бути тим новітнім Черчиллем. Що скидається на чергову можливість, яку ми втратили.
