В травні цього року один хорватський генерал у відставці розповів мені своє бачення розвитку бойових дій і того, що Україна має робити, щоб не програти. Так, в його розповіді було про озброєння, але дуже побіжно. Бо озброєння (яке Україні дає чи продає Захід), хорватська влада закуповувала контрабандою по всьому світу. За це потім під суд пішли колишні глави держав та інші високопосадовці навіть в далекій Південній Америці, але хорватські війська були забезпечені зброєю. Навіть комплекси ППО хорвати, як тепер кажуть, купили на чорному ринку за мішочок з діамантами...
Головною в розповіді генерала була інша тема – про те, що воювати має вся країна. І це був не фігуральний вислів. «Ви розумієте, що маєте мобілізувати 10% населення, тобто щонайменше 3 млн. людей?», – запитав він.
І він мав право на ці слова, бо в його країні, яка перемогла, і де населення складає 4 млн. людей, у війську було 500 тис.
«На вулицях не було чоловіків», – розповідають мені хорватки, що жили в Загребі під час війни. Вони не перебільшують.
Але я не збираюся агітувати тут за мілітаризацію та мобілізацію. Я визнаю право людей і країн обирати свій шлях. В питанні «території чи люди», я завжди ставлю знак питання. Бо це для мене відкрите питання.
Ціна повернутих в минулому році територій дуже висока. Неймовірно висока. Ви не уявляєте, як висока, якщо нечасто відвідуєте військові цвинтарі. Йдеться не просто про життя окремих людей – йдеться про майбутнє нації. Бо втрати такого масштабу будуть відчуватися ще багато поколінь.
Ціна втрачених територій є не менш високою – повністю зруйновані міста та села, вбиті та замучені українці, тотально знищена українська ідентичність людей, яким вдалося вижити і вони залишилися в окупації... Тобто йдеться про втрату частини України не в юридичному сенсі територіальної цілісності, на офіційній мапі все залишиться без змін, а про втрату частини території держави у фізичному та ментальному вимірі.
В якийсь момент ми всі маємо зрозуміти цю реальність. Ми, як держава і як її громадяни. І раціонально, всі разом, створити свій «план задуму війни».
Втім, це теж опція. Ми можемо не відкривати очі і надалі вірити в дива, в месій, в вундерваффе та вважати відповідальним за стан справ на фронті Захід. Але тоді... Тоді наступні мої дописи будуть стосуватися досвіду не Хорватії, а Грузії.
* На фото зруйнований комплекс замку Ельц і міський музей Вуковара (Хорватія), січень 1992 р.
