Губернатор Санкт-Петербурга Олександр Бєглов нещодавно розповів про свою зустріч з учасниками «СВО» і заявив, що найяскравішим їх враженням від бойових дій на Донбасі було те, що їм нібито на власні очі довелося бачити в українських школах
«вместо двух помещений – для девочек и для мальчиков, три помещения – для девочек, мальчиков и гендерно нейтральных. После всего увиденного им не нужно объяснять, какие ценности мы отстаиваем, они хорошо понимают, за что они воюют».
А оскільки війна в Україні наразі є ідеологічним стрижнем, який пронизує все російське суспільство, то можна сказати, що так само для кожного росіянина нібито стає зрозуміло, за що він бореться і для чого він живе. Як виявилося – заради «правильних туалетів».
Здавалося б – лише черговий приклад маразму російських можновладців, але проблема значно серйозніша – «туалетні» ідеї виникають тому, що насправді російській владі нічого запропонувати російському суспільству в якості мети суспільного розвитку та суспільно схвалюваної мети для кожного члена цього суспільства.
Тому чиновники починають імпровізувати на задану тему «в рамках дозволеного». Ці «рамки» формуються на основі цитат Путіна як єдиного джерела істини, подібно до того, як за радянських часів у промовах чиновників завжди мало бути посилання на рішення чергового з’їзду компартії чи пленуму її центрального комітету. Зокрема, вищенаведене висловлювання Бєглова явно є варіацією на тему промови Путіна перед іноземними учасниками Валдайського клубу у вересні 2013 року:
«Мы видим, как многие Евроатлантические страны фактически пошли по пути отказа от своих корней, в том числе и от христианских ценностей, составляющих основу западной цивилизации. Отрицаются нравственные начала и любая традиционная идентичность – национальная, культурная, религиозная или даже половая. Проводится политика, ставящая на один уровень многодетную семью и однополое партнёрство, веру в Бога, или веру в Сатану. Эксцессы политкорректности доходят до того, что всерьёз говорится о регистрации партий, ставящих своей целью пропаганду педофилии. Люди во многих Европейских странах стыдятся и боятся говорить о своей религиозной принадлежности… И эту модель пытаются агрессивно навязывать всем, всему миру. Убеждён – это прямой путь к деградации и примитивизации, глубокому демографическому и нравственному кризису».
Як пише російський соціолог Ігор Ейдман, «российским властям просто нечего больше предъявить населению в качестве ценностей, которые они якобы защищают, кроме ориентации и туалетов. Во времена СССР идеологическое обоснование Холодной войны опиралось на детально разработанную идеологию и опыт уникального социального эксперимента (пусть неудачного и даже преступного, как мы теперь знаем). Нынешние же попытки идеологически фундировать новую конфронтацию со свободным миром ˗ просто глупы и убоги. Они свидетельствуют об интеллектуальной нищете, если не умственной отсталости российских властей».
Будь-яка війна («холодна» чи «гаряча») вимагає обґрунтування, заради чого вона ведеться. За радянських часів з цим було значно легше − протистояння з Заходом пояснювалося необхідністю звільнення людства від «влади капіталу», побудови нового справедливого суспільства на всій Земній кулі, і саме Радянський Союз був покликаний виконати цю історичну місію. Ці ідеологічні постулати виправдовували як конфронтацію з оточуючим світом, так і репресії проти тих громадян власної країни, які були незгодні з існуючою системою.
Зараз же у Росії відсутня чітка і зрозуміла ідеологія, яка могла б більш-менш несуперечливо обґрунтувати її політику в ситуації конфронтації та війни. І за таких обставин єдиним, що може стати в нагоді, залишається ідеологія російського націоналізму (який в російській політичній риториці позначається як «патріотизм») та стигматизація «загниваючого Заходу», яка набирає абсурдних форм. І це при тому, що населення Росії продовжує, як і п’ятдесят, і сто років тому, орієнтуватися на соціокультурні стандарти (стандарти споживання, стиль життя, масова культура), що йдуть із Заходу.
Показовою є ситуація з російським кінопрокатом. Після 24 лютого 2022 року з Росією відмовилася працювати найбільші голлівудські кіностудії. У 2022 році це призвело до закриття 41% із 5700 кінозалів Росії. У результаті кінотеатри, які опинилися на межі виживання, вигадали практику «сірого кінопрокату», зокрема, через так зване передсеансне обслуговування, коли глядачі офіційно купують квиток на короткометражку російського автора, перед якою їм показують тригодинний голлівудський фільм нібито «безкоштовно».
А заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв, який в останні роки виконує функцію відкритого висловлювання «потаємних думок» російського політичного керівництва, прямо закликав красти західну кінопродукцію «Ищите правильных пиратов и скачивайте у них. Если они ушли от нас ˗ всякие Netflix и прочие, ˗ значит, будем все это скачивать, будем пользоваться бесплатно».
Саме головне, що ніхто в Росії не говорить про те, що взагалі можна обійтися без культурного продукту «ненависного Заходу». Тобто відтворюється культурна ситуація радянських часів ˗ Захід нібито загниває, але російські громадяни при всій своїй «духовній вищості» продовжують рівнятися та орієнтуватися на нього.
