Отже, що ми маємо. Одна особа, колишній президент США, який перебуває під кількома кримінальними справами, фактичний організатор штурму Капітолію у січні 2021 року, дивом уникнувши двох імпічментів, а зараз лише розраховуючи добитися висунення своєї кандидатури на наступних виборах – блокує за лаштунками рішення про виділення життєво необхідної допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню.
Як саме він це робить? Все просто: всі ці спікери, голови парламентських комітетів, депутати елементарно бояться ослухатися Трампа, бо якщо він таки стане знову президентам, він їм цього не подарує. І вся цивілізована Америка, і Європа теж, мов кролики на удава, дивляться, як практично безперешкодно суне до Білого дому цей фарбований у рудий колір 77-річний суб’єкт, щодо психічної адекватності якого існують обґрунтовані сумніви.
Звісно, Трамп там не один такий, у нього є відповідний електорат, і підтримка в певних політичних колах США, де кожний розраховує на свій зиск від наступного, ймовірно, катастрофічного президенства цієї людини. Звісно й Росія, ворог і прокляття людства, там порилася. Але ж питання в іншому: де подівся хвалений державний імунітет проти подібного у Сполучених Штатах – лідера демократичного світу?
Висновків у мене немає. Не хочеться й думати, що то знову «кінець історії», але з іншого боку, ніж думав Френсіс Фукуяма, винахідник цього висміяного в усьому світі мему. Скажу одне: світова демократія важко хвора. Дай Боже, щоб не безнадійно.
