Невгамовне бажання Зеленського "прибрати Залужного" зазвичай пояснюють боязню політичного конкурента на найближчих (повоєнних) виборах. І, можливо, навіть не стільки особисто в Зеленського, скільки в його найближчого оточення, яке після завершення його президентства, думаю, чекає або закордон, або не дуже веселе життя.
Але у цієї гіпотези є один мінус: якщо ця боязнь справді має місце, то реакція на неї виглядає досить ірраціонально, бо звільнення з нинішньої посади якраз і виштовхне генерала остаточно в політику.
З іншого боку, деталі, що стали відомі завдяки Саймону Шустеру - зокрема, як Залужний готувався до війни, приховуючи (!) ці приготування від Зеленського, який таку підготовку забороняв - дають змогу побачити ще інший і суто особистісний бік картини.
По суті, йдеться про знервованість керівника з психологією підлітка, який періодично віддає не дуже адекватні команди і в глибині душі розуміє, але не хоче визнавати - ні перед іншими, ні, можливо, навіть перед собою - що його підлеглий доросліший, мудріший і розуміє події краще, ніж цей керівник. У цьому сенсі, Залужний для Зеленського - це постійний живий докір, а також нагадування, хто з них двох не зовсім на своєму місці. Звісно, що психологічно це дуже виснажливо, навіть нестерпно. Тому, звичайно, Зеленському зараз було би краще мати на місці Залужного будь-кого іншого - не через якийсь особливий характер генерала, а просто тому, що можна було би почати "з чистого аркушу", не маючи в анамнезі цю історію стосунків у період безпосередньо перед великою війною і одразу після її початку.
Якщо ця гіпотеза має рацію, це глухий кут, з якого немає простого виходу. Перший варіант - все ж таки замінити Залужного - загрожує проблемами і в армії, і за її межами. Другий варіант і єдина альтернатива в тому, щоби Зеленський переламав себе і (а) визнав свою неправоту (хоча б непублічно) в певних ситуаціях минулого, та (б) визнав межі своєї компетенції як головнокомандувача (!) і не переходив ці межі. Вирішуйте самі, наскільки це ймовірно. А якщо не станеться ні того, ні того, так і будемо мучитися й терпіти, як це було досі.
