Війна у цьому визначальному році нагадує змагання, популярне серед альпіністів: хто довше провісить на одній руці. Зрозуміло, що впадуть обидва, питання, хто не витримає першим.
Складну ситуацію України з особовим складом ЗСУ, озброєнням і загально державними фінансами ми знаємо. Хоча б тому, що наші можновладці в першу чергу обговорюють питання підвищення тарифів, фіскального тиску та мобілізації. А наїздів на бізнес під виглядом перевірок або обшуків, незважаючи на обіцянку президента, силовики не припинили.
Але не треба панікувати, що в нас все погано, а у агресора все гаразд. Там майже герметичні умови, назовні просочується мінімум. Але й цього достатньо, аби констатувати, що система управління недоімперії працює з граничним перевантаженням.
Щонайменше половина з тих пожеж та аварій, що трапляються зараз у росії – це не успішні дії наших диверсантів, це тріскається по швах сама тамтешня система. Саме тому путін так наполегливо просуває ідею термінових перемовин з фіксацією лінії бойового протистояння.
Така фіксація – однозначно на користь агресору. Він отримає перепочинок для накопичення сил і озброєння, а потенціал для цього там величезний. На відміну від нас. Але головне, що ще два-три роки окупації, і захоплені українські регіони нам доведеться не звільняти, а завойовувати.
Окупанти діють системно. Вони знищують або вичавлюють проукраїнське населення і завозять своє. Інші змушені пристосовуватися, щоб вижити. І під тиском шаленої пропаганди свідомість людей трансформується, ми це вже бачимо, особливо, стосується молоді на окупованих територіях. Через декілька років відносно чесний референдум навіть за наявності зовнішніх спостерігачів дасть результат на користь агресора.
Начебто, у москви все складається. Сьогоднішній лідер перевиборчих перегонів США Д. Трамп публічно заявляє, що готовий примусити Україну розпочати мирні переговори з росією під загрозою припинення підтримки. Зрозуміло, що за таких стартових умов переговори будуть прихованою капітуляцією.
Але бізнесмен до самих нутрощів і гульвіса у молодості Трамп знає, що обіцяти – не означає одружитися. Зараз він каже те, що ускладнює життя Дж. Байдену, а також вибори демократам. Відповідно, підвищує його шанси на повернення до влади. Але якщо Трамп повернеться, то буде діяти так, як підказує ситуація і багаточисельні радники.
До речі, дуже показовим є свіжа заява Байдена, який підкреслює, що жоден президент США (тобто, включно з Трампом!) не буде танцювати під балалайку з Кремлю. Це прозорий натяк на інституційні запобіжники, яке діють у Штатах вельми ефективно. Час від часу навіть радикально.
А якщо Трамп у разі потенційного обрання все ж таки спробує виконати свої гасла і щодо здачі України, і щодо відмови від захисту Європи (сумніваюся у цьому, але аналітичний підхід зобов’язує розглядати усі варіанти), то Білий Дім ризикує стикнутися з доволі парадоксальної геополітичною ситуацією.
Європа на політичному рівні вже зрозуміла, що Україна – це її щит. І таки почала реанімувати свій ВПК. Тому попри шантаж від Трампа, ЕС може продовжити військову і фінансову підтримку України. Звісно, теж підтримуючи ідею мирних переговорів. Але на інших – не путінсько-карлсоновських, а більш-менш прийнятних для України європейських умовах.
І ось ці, не капітулянтські для України умови, може підтримати Китай. Тому що йому важливо поставити на місце США в їх намаганнях бути єдиною силою у світі, що все вирішує. А також розблокувати дуже прибутковий і тому дуже цікавий для Китаю європейський ринок, якому заважає безглузда війна, розв'язана кремлівським дурнуватим васалом Пекіну.
Але у будь-якому варіанті Україні життєво потрібно терміново нарощувати власні оборонні спроможності – як самостійно, так і у кооперації з партнерами. А ось у цьому надважливому напрямку, де ми відстаємо від ситуації років на десять, принципових зрушень, на жаль, не фіксується.
