Важко сказати, що нас буде чекати за підсумками саміту за українською «формулою миру», який має відбутися у середині червня у Швейцарії. Зрештою, це буде перший відповідний саміт, тому навряд чи за його підсумками слід очікувати принципових рішень, але є деякі факти, що вказують на серйозну і недоброзичливу зацікавленість до цього заходу з боку росіян.
Українські спецслужби раніше повідомляли, що росіяни прагнуть зірвати саміт, або, хоча б, зробити його найменш представницьким. Власне, це помітно навіть і без відповідних заяв.
Що бачу я? Я бачу масове вкидання різноманітних «мирних планів», санкціонованих росіянами, але завуальованих під «плани третіх країн». Класичний приклад – ніби-то «турецький план», який вкинули в інформаційний простір через російську «Независимую газету» та Юлію Латиніну. Він передбачає заморозку та «відтермінування статусу», що заздалегідь робить його малореалістичним.
Крім того, урочисто дістали труп «Стамбульських домовленостей» і почали над цим трупом знущатися в особливо-збоченій формі. Через численних прокремлівських «російських лібералів» та західних журналістів просувається думка, що «от був непоганий план, але українці чогось відмовилися».
Сенс просування подібних «планів» простий та повністю відповідає традиційній схемі російського впливу на зовнішню аудиторію. Одночасно вкидається різноманітна та суперечлива між собою інформація, яка повинна створити враження, що «не все так однозначно». Росіяни діють подібним способом у більшості вкладних ситуацій.
Очевидно, вони хочуть посіяти сумніви серед максимально-широкої аудиторії щодо «мирних ініціатив», просуваючи ідею, що «варіантів завершення війни є багато».
Чому їх так бентежить «мирний саміт»? Хоча поки не зрозуміло, до яких результатів він призведе?
Думаю, що саміт має усі шанси зруйнувати кілька російських тез, які турботливо просувалися у світовому інформаційному просторі протягом досить тривалого терміну.
По-перше, що «все це локальний конфлікт українців та росіян за якісь території». Очевидно, що якщо питання миру в російсько-українській війні будуть обговорювати понад 100 держав, то це ніяк не можна буде назвати «локальним конфліктом», а це уже точно є чимось значущим з точки зору світу. А, отже, і відповіді у світовому масштабі мають бути загальносвітовими.
По-друге, що існують якісь рівнозначні «російський» та «український» погляди на війну, і треба шукати між ними щось «середнє». Але якщо з одного боку погляд близько сотні держав, а з іншого боку – кількох, то це щось явно не настільки рівнозначне.
По-третє, теза, що «росіяни хочуть завершувати війну, а українці, чомусь, ні». Скільки було маніпуляцій з цього приводу останнім часом, як далеко проникли ці ідеї (включно з окремими американськими конгресменами). Це, власне, тому, що російське керівництво постійно щось «вкидає» з цього приводу. А от якщо реальний шлях припинення війни сформулює та запропонує російській стороні велика частина людства, а російська сторона відмовиться, то що це буде означати? Це буде означати, що будь-які попередні заяви про «врегулювання» з боку росіян не будуть нічого варті.
Це лише окремі моменти, які, очевидно, і призводять до активізації росіян та їхніх численних «сплячих агентів», які всі раптово попрокидалися і кинулися щось доводити. Це лише індикатор того, що на нас очікують досить важливі події та процеси. Уже найближчим часом.
