Ти йдеш вулицею. Бачиш величезні рекламні бігборди. Придивляєшся*Все більше і більше закликів доєднатись до війська. Тут тобі й десант! Тут тобі й морська піхота! Тут тобі і все, що хочеш. Тільки обирай. Хоча… Я згоден. Цієї інформації недостатньо, аби зробити важливий вибір. Напевне, найважливіший в житті. І вже можна звернутись до рекрутингових центрів. Навіть в одному, ду-у-уже поважному підрозділі наче можна пройти пробний курс. Ну, потягнеш чи ні їхні навантаження.
Комбриги. Комбати. Ротні та взводні цілодобово сушать собі голови, як залучити майбутніх фахівців до свого підрозділу. Як забезпечити хоча б на вісімдесят відсотків наповненість штатного розкладу.
І тут!
Неочікувано!
На сцену!
Вистрибує!
Марʼяна!
І починає, бризкаючи слиною на всі боки, вішати генералам ярлик… мʼясника! Що в такому випадку робить людина, яка ще пʼять хвилин тому шукала адресу рекрутингового центру? Питання риторичне! Хтось зараз скаже. Обов’язково скаже: "Та, що ви на цю навіжену звертаєте увагу?" Можна було б пройти повз, якби Марʼяна не була депутаткою ВРУ від правлячої політичної сили. А вумні люди кажуть так: "Дурак — небезпечний! А дурак з повноваженнями — небезпечнішій удвічі".
Якщо її хвіртку не прикриють, на питаннях мобілізації можна ставити хрест. І хтось зараз скаже: "Так що, Петров? Генерали дійсно мʼясники?" - "Ні, - відповім я. - Справа в іншому".
Так не буває: ще чотири місяці тому генералу співають хвалебні оди, а потім хе*ак, і вже… - цей мʼясник, давайте нового! Молодого! Перспективного!
Так у чому тоді справа?
Мені на думку приходить лише одне… Хтось напевне почав потроху забивати на безглузді військові хотєлки Банкової.
