Після виходу мого
першого нарису про другий ріг антихриста, Володимира Гундяєва, мої парафіяни стали питати, прчому я його іменую лжепатріархом. І ось у дні сумні Великого посту, мені довелося відкласти чотки та знову сісти за клавіатуру,щоб написати новий викривальний нарис.
Гундяєв швидко зробив кар’єру від банального поповича до першоієрарха, неправдами швидше, ніж правдами. Чого варто хоча б те, що простий випускник ЛДА, став досить рано єпископом, за часів глухої ще Совдепії, їздив по заграницях. Почасти, цю таємницю відкриває і той факт, що він вийшов з гнізда питомців митрополита Никодима (Ротова), кар’єра которих йшла вгору не стільки через розум та соціальну активність, а скоріше сумнівними шляхами, заради яких напружувалася сама тлінна частина їхньої тлінної плоті. І заради земних благ забувалися слова, які згадують у великий піст «прах єси і в прах відійдеш». Але віра у Гундяєва далека від християнства. Про це ми зараз і поговоримо.
П’ятого травня 1990 року відходить до Господа патріарх Пімен, а той, хто заступив на його місце, патріарх Алексій II, на Архієрейському Соборі 2000 року незаконно скасував прийнятий Помісним Собором в 1988 році церковний статут (Помісний Собор вище Архієрейського, тому Архієрейський не має права скасовувати те, що прийнято Помісним Собором), замінюючи його Статутом, який скасував всі права священиків, дияконів, мирян та парафій, увігнавши їх в кріпосну залежність від архієреїв — тих самих, що сьогодні в більшості своїй перейшли на бік Гундяєва.
Нагадавши нашим читачам про ці вже детально призабуті факти та розглянемо персону Гундяєва в парадигмі легальності та легітимності. Оскільки легальність та легітимність — не одне й те саме. Легальність влади юридичне обґрунтування, юридичне буття влади, її законність, відповідність правовим нормам. Легітимність не володіє юридичними функціями та не є правовим процесом. Будь-яка влада, що видає закони, навіть непопулярні, але якщо вона забезпечує їх виконання, — легальна. У той же час вона може бути нелегітимна, тобто не прийматися народом. У суспільстві може існувати і нелегальна влада, наприклад, мафії. Або її (мафії) подібності, тобто Московська Патріархія, де важливе місце займають паханати і Паканати.
Тим часом, легітимність — це довіра і виправдання влади, тому вона тісно пов’язана з моральною оцінкою влади. Громадяни схвалюють владу, виходячи з моральних критеріїв добра, справедливості, порядності, совісті. Легітимність покликана забезпечити покору, згоду без примусу, а якщо воно не досягається, то виправдати примус, використання сили. Легітимна влада та політика авторитетні і ефективні. Легітимність є оціночною, етичною характеристикою влади: справедливою чи несправедливою, доброю чи поганою, чесною чи нечесною тощо. Легальність є етично нейтральною, юридичною характеристикою влади.
І тепер повернемося до нашого антигероя, Володі Гундяєва. Після смерті патріарха Олексія ІІ (Рідигера) нинішній лжепатріарх Гундяєв, був «обраний» самим демонократичним шляхом — на Помісному Соборі відкритим голосуванням з дружним плесканням в долоньки, що вже давно, наприклад, в тій же освіченій Європі карається тюремним ув’язненням! Це до слова про його легальність. Тобто процедуру, як дуру, порушено було.
Як приклад розповім один випадок зі своєї пастирської практики: маючи друге, італійське, громадянство, одна моя парафіянка якось раз в Італії прийшла на вибори якогось місцевого мафіозі, дали їй папірці, ручку та показали на кабінку; вона, замість того, щоб туди зайти, почала розгортати папірці у комісії на очах — так вони все, чоловік 15, зірвалися зі своїх стільців, почали відвертатися та кричати, щоб вона зайшла в кабінку, і там уже голосувала: вона насправді їх підводила під кримінальну статтю. Ось вам, бабусю, і Юр’єв день, точніше, пародія на вибори. Адже не так вибирали Гундяєва — а ви розумієте, що означає відкрите голосування? — це коли заздалегідь він знав про своє «обрання» на патріарший престол; Гундяєв дивиться і бачить тих, хто голосує проти нього. Як вам це подобається?
Мені не подобається зовсім. Хоча б тому, що пост він отримав цілком собі нелегально, як розбійник. І в такому випадку звернемося ми до богословських думок. Адже про «владу» розбійників писав ще у свої дні Блаженний Августин (IV-V століття): «при відсутності справедливості така група (а в даному випадку і церква, тобто РПЦ МП — І. Ф.), як не проста розбійницька зграя? …І вони (розбійники) являють собою суспільство людей, управляються начальствами, пов’язані обопільною угодою, ділять здобич за встановлених законів. Коли подібна зграя втрачених людей досягає таких розмірів, що захоплює міста і країни та підпорядковує своїй владі народ, тоді відкрито отримує назву держави». Або церкви, але ж у цих розбійників і Томосу немає, і вони навіть заднім числом не хочуть його оформити. Гординя, гірше ракової пухлини, майже повністю їм роз’їла останки мозку, розуму, честі та совісті.
Ну а тепер поговоримо про легітимність. Наскільки Гундяєв відповідає своєму статусу? Наскільки слідує положенню першоієрарха? Тут ми зустрінемо багато вельми дивного, як для християнина в цілому, так і для богослова, і ченця зокрема.
Так, Гундяєв вчить наївних московитів, що християни і мусульмани моляться «одному богу-творцеві». Виходить, що православні можуть йти в мечеті і молитися в них разом з ісламістами. Що, до речі, вже й почало відбуватися! Так навіщо тоді стільки православних мучеників відмовлялися приймати мусульманство і за це їх жорстокіше стратили? За вченням лжп. Кирила вони могли прийняти іслам і продовжувати молитися тому ж богу творцеві, якому молилися будучи православними. В такому випадку першоієрарх зраджує Христа, адже без нього немає і християнства, а є добре, або погано закамуфльована релігія антихриста.
А релігія антихриста тим небезпечна, що зовні ніхто не буде змушувати вас відрікатися від Христа, або змінювати свою віру, не буде змін догматів по букві, не буде об’єднання всіх авраміістческіх релігій в одну. Це занадто грубо, бо відштовхне не тільки православних, а й представників інших християнських вірувань. І ось Гундяєвим проповідується нова релігія, а від московитів потрібно тільки одне-погодитися, що у всіх релігій єдиний «бог», що істина і в інших і що кожна релігія йде до «нього» своїм шляхом. Відпавши від віри в Пресвяту Трійцю, вони будуть вірувати в антихриста, який оголосить себе богом і зажадає встановлення собі особливого богослужіння. А сатана буде озброювати антихриста всією своєю силою, щоб той домігся світового панування (Об’явл.13,7). Лжепророк Гундяєв сприятиме в цьому.
Невже ви не розумієте наскільки душепагубне вчення поширює Гундяєв і його свита? Це порушення першої і головної заповіді Божої. Лжп.Кирило прирівняв бога аллаха з Пресвятою Трійцею! Яка зрада Христа і Церкви! І всі мовчать!
Зрада завітів віри здійснюється і на іншому рівні. Так, при Алексії Другому з церковних трибун говорилося про часи жорстоких більшовицьких гонінь на православних християн, яких зараховували тоді до лику святих( новомученики і сповідники). Церковні ієрархи нехай не щиро, але засуджували більшовицьких катів. При Алексію Другому МП наважилася на безпрецедентний крок — канонізувала весь сонм новомучеників, в тому числі і царствених.
При Гундяєві розмови про трагічну долю Церкви в ХХ столітті та більшовицький режим фактично зійшли нанівець. Злочини більшовизму стали замовчуватися. Більш того, з’явилася зворотна тенденція реабілітації радянщини, сталінізму та сергіанства. Шанування новомучеників під його чуйним руковдством згорнулося, так і не розпочавшись. А це свідчить багато про що. Адже мученик — не просто страждалець, це свідок Христа, свідок віри в Його воскресіння. Якщо Гундяю не потрібні свідки, то йому давно вже і не потрібен і Той, хто Воскрес. А без Христа і воскресіння немає сенсу в нашій вірі.
Так, на цінні вказівки Гундяєва відгукнулися і некторие «православні видавництва». Вони почали продавати календарі з портретами Сталіна, з’явилися лже-ікони із зображенням Сталіна як «святого». У лавах МП з’явилася величезна кількість священнослужителів, які проповідують «православний сталінізм». І це незважаючи на те, що з ініціативи Сталіна знищені сотні храмів і монастирів, страчені десятки тисяч священиків.
Так само при Гундяєва майже перестали шанувати царствених мучеників. Літератури про них на церковних прилавках стало вкрай мало, документальні фільми майже не виходять. Правда, в 2013 році на честь 400 — річного ювілею Романових Кирило вшанував їхню пам’ять в Єкатеринбурзі, де під егідою МП в цьому ж році також пройшов ряд виставок, присвячених їм. Але зроблено все це було формально та тільки лише з метою умиротворити радикальні традиціоналістські кола. І тут питання не в тому, хороший, або поганий був імператор, вірна чи невірна його канонізація, як до нього ставиться і т. д. А це питання за історичну спадкоємність. Адже замовчування цієї теми-явний знак чергового почервоніння Мордору, повернення до кривавої, сатанинської Совдепії.
Таким чином, можна прийти до висновку, що за весь час правління Гундяєва в РПЦ МП були поховані всі надії на покаяння і очищення її від єресі. Можливість переродження МП зникла, так як весь єпископат складається тільки з гундяєвських ставлеників, а рядове духовенство безправне і не може нічого з цим удіяти. Тепер МП це всього лише бізнес-структура та ідеологічний придаток путінської партії «Єдина Росія», а не Церква Христова.
Але лицемірство Гундяя на цьому не завершилося. Він, як і більшість архієреїв Церкви, на догоду окупаційній кремлівській владі, нещадно знищує народ, обіляє її і прагне підняти її авторитет в очах довірливого народу.
Повальне пияцтво, наркоманія, злидні, аморальність скрізь і в усьому, насаджуються окупантами не тільки у Криму. Відбувається не тільки фізичне вбивство невійськовими засобами народу, але, що найнебезпечніше і страшне — духовне. А Гундяєв говорить про позитивні зміни. Зруйновано все: економіка, промисловість, армія, освіта, медицина і т. д. З усіх держканалів телебачення ведеться знищення духовного здоров’я нації, де-факто вже запроваджено ювенальну систему, покликану знищити сім’ї шляхом вилучення з них дітей, а Гундяєв говорить за відродження традиційних цінностей. Так де ж і в чому йде це відродження?!
Щоб порвати павутину гундяївської брехні не завадило б також переглянути нібито офіційну статистику, згідно з якою «все населення Росії православне». Безумовно, лише близько 20 відсотків РФ здатні якось висловити свої християнські погляди, а не запозичувати «журналістські кальки»: я росіянин, значить, православний; у мене батьки православні; мене хрестили, тому я православний. З 20 відсотків лише 5 (або менше, думки розходяться) власне «воцерковлені» — відвідують церкву у свята, дотримуються обрядів, приступають до таїнств, виконують щоденні молитовні правила.
Для цих 5 відсотків від усіх віруючих вибори нового патріарха будуть завжди «проявом волі Божої», хто-б не прийшов у владу. І такі безвольні мазохісти, а простіше кажучи, псевдохристияни, яких виростили Гундяїв і гундяївці — зразок для наслідування для всіх ординців.
Ще раз нам потрібно погворити про зв’язок двох рогів антихриста. «Особливі слова подяки Патріарху Кирилу і церкви — за духовне окормлення російського воїнства«,- сказав Путін на урочистих зборах з нагоди 10-річчя патріаршої інтронізації. А за що ще держава вдячна церкві? Що пов’язує Путіна та Кирила? Природно, мордоровська влада довгі роки експлуатує офіціоз РПЦ МП. Досить вміло розводить різні релігії, різні конфесії.
У нинішніх обставинах потрібно дуже серйозно ставитися до ісламу, і в цьому сенсі державна позиція зрозуміла, щоб ісламістські настрої ще поширювалися. Природно, частина уваровской тріади в роботі як і раніше і в цієї держави теж. Антизахідні настрої, мілітаризація свідомості, клерикалізація суспільства — це всі інструменти Путіна вже давно відомі.
Зв’язка з державою експлуатується в тому числі і церквою, що ввела дуже дивне (мабуть, постмодерністське) поняття «канонічна територія». Зупинимося на цьому докладніше. У Путіна своє є поняття «руський миръ», у Гундяєва «канонічна територія», і вони по кордонах збігаються. Зараз це політично дуже гаряче питання. По-перше, концепція «русского мира», яка народилася якраз в кабінетах, близьких до лжепатріарха Кирила, була взята на озброєння російською владою для того, щоб фактично анексувати Крим та розв’язати війну на Донбасі.
Те, що російські війська не просунулися далі, в цьому тільки заслуга українців, які захищають незалежність своєї країни. Вільні українці прямо спростовують судження лжепатріарха про те, що нашого народу не існує.
Я думаю, що одна з головних проблем, якщо говорити про Україну — це проблема ставлення до тих жертов за всі роки війни. Не було проявлено з боку Гундяєва будь-якого пастирського милосердного ставлення до родин цих жертв. Не так складно було б йому, наприклад, послати співчуття, якщо не засудити цю війну, а й дати оцінку тим діям, які були зроблені «добровольцями» з різних міст Росії, добровольці ці отримували благословення від підвладних Гундяєву священиків на війну. І до речі, воювали в ім’я «русского мира», вбивали одновірців за ідеї «русского мира». Або за ту саму горезвісну»канонічну» територію.
Ми бачимо, що лжепатріарх не справляється зі своїм служінням, як предстоятель церкви, що знаходиться на території різних держав. Він по суті справи є патріархом Російської Федерації, досить невміло висловлює позицію церкви, створює проблеми не тільки в Україні, а й за великим рахунком, як і його кумир Путін у всьому світу.
Розглянемо інші моменти антихристової діяльності Гундяєва. Нинішнього предстоятеля РПЦ МП прийнято вважати видатним інтелектуалом і мало не великим богословом. Я давно стежу за його публічними виступами і постійно натикаюся в них на явні, а часом просто скандальні, невідповідності не тільки азам православної догматики, а й євангельським «прописам», які відомі навіть немовляті. Перший час здавалося, що все це — прикрі помилки. Але роки йшли, і уявні промахи почали складатися в систему. Крапку в ній поставило «молитовне стояння» біля Храму Христа Спасителя на Великдень. Пазли склалися — перед нами закінчене і несуперечливе «гундяєвське богослов’я». Саме їм, а не переказам старовини глибокої тепер керується РПЦ МП у своїй діяльності.
Почнемо з самого невинного і найпомітнішого — з апології користолюбства. Скандальні виступи протоієрея Всеволода Чапліна відомі. Аналогічна заява патріарха з цього приводу якось забулася. Натомість справи предстоятеля РПЦ МП набагато красномовніші за будь-які слова. Про це ми писали в
минулому нарисі.
Користолюбство — природне продовження двох інших оригінальних ідей Кирила: 1) про необхідну відповідність Церкви «представницькому рівню» світської влади; 2) про непереборне бажання населення бачити попів виключно «в шоколаді». Обидві ідеї подаються як щось саме по собі зрозуміле. Мовляв, піп повинен жити не менш жирно, ніж префект, архієрей — на рівні губернатора, патріарх — повинен бути не біднішим за самі знаєте кого. Інакше «люди не зрозуміють», і Церкву Божу своєю увагою не поважать. Аргументацією ні сам патріарх, ні найбільш балакучі його спікери себе не обтяжують. Та вона, їм взагалі-то, і не потрібна.
Щоб не загрузнути в історії, давайте на цьому зупинимося і одразу перейдемо до її трагічного фіналу — до торжества антихриста, котрому нині в Мордорі служать обидва його роги…. Саме тут приховано головне богословське «відкриття» Кирила.
Не секрет, що у лжепатріарха драматично не складаються відносини з Ісусом Христом. Він йому явно заважає. Ось, скажімо, стоїть в місті Краснодарі звезений з усього краю за рознарядкою мітинг. В руках табличка » Патріарх Кирило — глава Церкви!«На повному серйозі. І ніхто їм не скаже, що табличка ця — пряме богохульство, що у Церкви зовсім інший Глава. Навіщо, людей засмучувати? Так вони чого доброго, Євангеліє до рук візьмуть, почитають, про що там ведеться…
Ви звернули увагу, як рідко в публічних виступах патріарх Кирило згадує Ісуса Христа? А якщо й згадує те «творчо переробленого», підправленого. Так би мовити «пристосованого до поточних потреб». У фаворитах у Кирила ходять такі зручні слова, як бог, господь і церква. На слух вони звучать красиво, звично. Якось не замислюєшся, що це слова — порожні оболонки, зміст яких цілком залежить від того, що під ними має на увазі оратор. Адже слово «бог означає всього лише: подавець багатства і об’єкт поклоніння. «Господь» — всього лише пан (той, чию владу ти над собою визнаєш). А слово «церква» в устах людини, що дозволяє називати себе її главою, і зовсім — замінник громіздкого словосполучення Московський Патріархат. І тільки.
Патріарх Кирило може годинами вибудовувати хитромудрі комбінації з цих слів-пустушок, а заворожені зомбі будуть підсаджуватися до нього все ближче і ближче. І ніхто не сміє Його запитати: хвилиночку, про якого «бога» йде мова? Або: «Кого, власне, ви, вважаєте своїм паном?» Втім, патріарх, у будь-якому випадку, правди не скаже. Відповімо за нього…У православних християн все просто. Господь наш-Ісус Христос, Син Божий. Бог-Отець. «Син і Отець — одне». Але не в Гундяєва, якому Христос не потрібен, адже йому давно вже є «заміна» — кремлівський карла. І так зрозуміло, що все це м’якотіле «християнство» ніяк не поєднується з вищеописаними «богословськими відкриттями» Кирила та його життєвою практикою. Іоанн Богослов у своїх соборних посланнях називає людей, які виявляють таку несумісність, «антихристами». Обов’язок християнина — антихристів розпізнати та перестати до них прислухатися. Тільки і всього.
Відкрийте текст будь-якого публічного виступу Кирила та знайдіть в ньому місце, де він говорить від себе, а не цитує з розумним виглядом катехізис. Якщо вам пощастить знайти там згадку за Христа (а це буває нечасто), ви обов’язково натрапите на спотворення, або на відверту хулу. Завше. У 100% випадків. Повірте на слово. За сукупністю цих факторів я й називаю його лжепатріархом, який нелегально (з порушенням прав) зійшов на престол, і не виконує свої функції (тобто він і нелегітимний).
І не дивно, що заради себе улюбленого лжепатріарх Кирило перетворив РПЦ МП у злочинне співтовариство, що складається з біснуватих і їхніх мовчазних співучасників… а тепер багато хто розуміє, що очікувані «реформи» Кирила обмежаться урочистою помпою і газетним галасом. Але «золотий вік» Патріархії закінчується в силу світової фінансової кризи, і ми вже спостерігали картини багатомільйонних олігархічних танців в ХХС і не тільки. Сьогодні священник РПЦ це не проповідник Христа та Євангелія, але лише майже зайвий атрибут багатого бізнесмена, щось на зразок «доважка» до дорогих годинників від Longines, або Panerai, стиль життя, якщо завгодно. Коли криза трохи налякає олігархів та політиків, священик втратить свій лиск, вгодовані форми і вчительські манери та виявиться виголеним з пароплава сучасності… Але не раніше.
Але криза по-грецьки означає суд. І наважимося припустити, який саме буде вирок Гундяю. Іоанн Богослов бачив, що «схоплений був звір і з ним лжепророк…; обидва живі кинуті в озеро вогняне, палаюче сірою…, і мучитимуться день і ніч на віки віків » (Апок. 19, 20; 20, 10).
