Серед тих, чию модель поведінки облюбував собі Володимир Зеленський на початку каденції, був Олександр Лукашенко. Усі ці показові виїзди в регіони, розбори польотів із начальниками середньої руки в прямому ефірі та виганяння чортів із зали – все це дуже в манері білоруського диктатора.Як виглядає, причиною такого рівняння Зеленського на Лукашенка є популярність останнього серед українців.
Проте настали такі часи, що косплей Бацьки видається все гіршою ідеєю. І хоч частина українців ностальгує за совком і прагне твердої руки – Зеленському варто шукати іншу рольову модель.
І росіян (як засвідчують протести в Хабаровську), і білорусів (як свідчать численні протести, що прокотилися країною після того, як місцева виборча комісія не зареєструвала основних опонентів Лукашенка кандидатами в президенти) вже дістали їхні вічні диктатори.
І тепер білорусів лякають тим, що як впаде режим Лукашенка – то впаде й Білорусь – до ніг Росії. Теоретично такий сценарій можливий, як і можливо, що Кремль зможе загнати в союзне стійло переобраного Лукашенка. Чи й поготів піде на одну із небагатьох дружніх відносно себе країн маленькою переможною війною.
Така ситуація вкотре засвідчує небезпеку зав’язки всього життя країни на одній персоні чи одному політичному кланові. Україні вдалося вчасно позбутися впливу Януковича та сім’ї, а от північно-східні сусіди тепер мусять розгрібати.
Феномен БацькиУ грудні минулого року білоруський президент раптово поступився Анґелі Меркель своїм першим місцем у рейтингу закордонних політиків, яким довіряються українці – 65% проти 69% відповідно. При чому він все ще лідирує серед тих, кому українці «цілком довіряють» (33% проти 29% у німецької канцлерки).
Але це ще було задовго до чергової економічної кризи, несприйняття населенням державної політики щодо протидії коронавірусу (Білорусь – одна із небагатьох країн, котра не оголошувала карантинних обмежень, а сам Бацька говорив, що вірус нестрашний) конфлікту з Кремлем та масових – вперше за багато років! – виступів опозиції через нереєстрацію кандидатами в президенти Віктора Бабарика та Валерія Цепкала, котрих вважали основними конкурентами діючого глави держави.
Чому ж більшість українців так прихильно ставиться до Лукашенка, попри його авторитарність та явне небажання інтегруватися на Захід?
Для частини українців він втілює собою ностальгію за Союзом. Навіть прапор та герб країни Лукашенко перебрав у БРСР. Не менш важливим є й образ Бацьки: директор радгоспу (господарник!), котрий зміг. Так би мовити, простий чоловік, з народу, майже як вчитель Голобородько із серіалу «Слуга народу».
Але ключовий параметр, котрий зачіпає українців – інший. У вітчизняному суспільстві існує потужний запит на «сильну руку». Порядок, низька корупція (в Індексі сприйняття корупції від Transparency International за 2019 рік Білорусь на 66-му місці, Україна на 126-й позиції, інші сусіди: Польща – 41-е місце, Словаччина – 59-е, Угорщина та Румунія ділять 70-е, Молдова – 120-е, а Росія – 137-е), доступність медицини, рівний асфальт – це те, що приваблює вітчизняного обивателя.
Загрозлива тенденціяІ якщо на початку каденції Зеленського імітування Лукашенка зводилося лише до манери спілкування з чиновниками, то тепер помітні й інші приводи для занепокоєння. Арешти політичних супротивників, зростання кількости нападів на активістів. Справа проти Сергія Стерненка. Жахливі знущання в кагарлицькому райвідділку. Дивна смерть волонтера Олексія Кучапіна. Всюди або простежується чіткий поліційний слід, або існує кричуща бездіяльність поліції.
Економічні негаразди в Білорусі, продовження заяв подібного тону щодо України, котра начебто «сама винна у війні», специфічні методи боротьби з коронавірусом та все, що відбувається довкола виборів у Білорусі, можуть і мають послабити привабливість образу Лукашенка для вітчизняного соціуму. Тому Зеленському слід якнайшвидше відмовитися від наслідування подібного образу й придивитися до інших політиків на політичній сцені. Наприклад та ж Анґела Меркель, котра може бути хорошим зразком того, як відстоювати інтереси своєї країни на міжнародній арені.
Завдання ж для суспільства – якнайшвидше віднадити Зеленського від «білорусизації» вітчизняної політичної дійсности. Так він сам себе знищить й потягне за собою всю країну.
Також потрібно підвищувати освіченість населення, аби українці рівнялися на найкращих представників та представниць закордонного істеблішменту. Тоді існує ймовірність, що й місцеві політики взоруватимуться на розумних та ефективних світових лідерів.
А це означає, що може з’явитися шанс, що народ врешті обере, як не свого Вашингтона, то свою Далю Ґрібаускайте, а не радгоспника, котрий зміг. Колись на чолі країни вже стояв директор автобази. Ще одного такого експерименту вона може не витримати.
