[xvalue_foto1]Маємо можливість наочно спостерігати людей та явища, які сто років тому кинули націю в жорна червоного молоха.“А чьто мнє с того унівєрсала Центральной Рады о нєзавісімості”?
“Эту Злуку на хлєб нє намажеш”.
“Скоропадскій разочаровал. Гдє рєформи, месяц прошел!”
“Армія УНР гола-боса, пускай син Пєтлюри воюєт”.
“В Дірєкторії одні корупціонєри, простим людям всьо хуже. Нужни новиє ліца!”
“Большевікі в два-трі раза все уменьшить обєщают. Зємлю крестьянам!”.
“С Лєніним надо договаріваться”.
Самі себе налякали.
Самі припинили боротьбу.
Самі своїх втоптали в багно.
Самі втратили державу.
І поїхали на Колиму, пішли в колгоспи та жерли один одного, “освобождалі” Фінляндію з Балтією, стали площадкою для війни нацистів з комуністами, ніщєбродили на “вєлікіх стройках”, ставали малоросами без мови та історії.
А всього-то треба було вірити в свою державу і підтримувати свою армію, не слухати клоунів, не вірити популістам, не домовлятися з ворогом.
Це ж так просто.
