Тональність рашистських ЗМІ доволі динамічно почала змінюватися. Про неминучу війну вже не пишуть і не говорять, ідуть тези на зразок: "Твёрдая позиция России остановила планы украинской военщины", "Ультиматум Путина предотвратил войну на Донбассе", "Зеленский просит перемирия", "В ВСУ исключили силовой вариант Донбасса" та всяке подібне лайно.
Зрозуміло, що це виключно повідомлення для путінського насєлєнія, яке перед цим активно розкочегарювали ура-патріотичним угаром в стилі "Пора окончательно решить украинский вапрос". З боку України нічого ж не змінювалося, ні, коли Пуйло дав старт мілітарі-кампанії, ні зараз, коли поступово переходять до задньої передачі. Ніхто в Києві не планував воєнного варіанту ззвільнення окупованих територій. Найперше, бо це таки дійсно проблемно, по-друге - бо Зеленський ніколи про щось подібне навіть подумати не відважувався. Путін піднімав ставки, щоб чогось добитися. І звісно ж, мова йшла не про убезпечення окупованих територій від масованої атаки українських військ. Він не гірше за нас знав, що при цьому зєпрідєнті ніяких бойових операцій з боку України не буде. Навіть оборонних.
То в мене неприємні питання крутяться в думках: що ж насправді відбувається навколо України? Бачу два варіанти:
1. Оптимістичний. Байден дав Пуйлу такої ля-ля-ля, що воно скрутилося в позу ембріона й полізло подалі в свій підземний бункер, не бажаючи більше спокушати долю. От тільки підстав для певності, що все саме так і відбулося, в мене недостатньо. США дійсно охолодили запал Путлєра щодо якихось наступальних операцій. Але він би навряд, чи став так демонстративно переходити на задню передачу, не маючи для своїх виборців аргументів, що Рашка таки чогось добилася.
2. Дуже песимістичний. Путін отримав від Зеленського запевнення, підкріплені якимись гарантіями, що він надасть Рашистану щось таке, чого там дуже хочуть. Так уже було після Парижа та Оману. У Парижі була закрита від свідків розмова, а в Омані - візит до посольства РФ і таємні переговори, на яких зелене непорозуміння багато пообіцяло. Дещо ми виловили за пост-фактажем: переслідування патріотичних і ветеранських груп та їх яскравих представників, вода в Крим, масова закупівля енергоносіїв з РФ... Щось виконав, щось побоявся. Зате в РФії прямим текстом вимагали виконати обіцяне, а в нас ніяк не могли зрозуміти: хто кому коли й що пообіцяв.
Під час поїздки в Катар я відразу поставив першим пунктом переговори з емісарами Путіна. Для того й вилетіло воно на день раніше. А Катар - країна дуже дружня для РФ, тут, на відміну від Оману й Еміратів, ніхто не зможе відслідковувати чого не слід. Дуже боюся, що пом'якшенння риторики рашистів, починаючи з Усов Пєскова й закінчуючи третьосортними пропагандистами, яке почалося вже на другий день візиту, може бути пов'язане з якимись черговими обіцянками.
Відповідно, нас чекатиме необхідність протидіяти черговим зрадам з боки влади. А коли зумієм зупинити зелених колаборантів, доведеться перетерпіти наслідки отвєтки від Пуйла. Хоча наївним його не назвеш. Удруге просто на слово він вірити не став би. Мав отримати якісь гарантії, або торг повинен стосуватися чогось більш реального. Наприклад: не щось зробити, а навпаки - чогось не допустити. Зараз дуже велика імовірність пропозиції Україні про отримання ПДЧ. І Зеленський, який наговорив купу гучних і красивих фраз, буде зобов'язаний усе це розвернути в зворотньому напрямку. Так уже було з Януковичем. Він реально хотів Угоди про асоціацію й про це прямо заявляв, але під тиском Путіна дав задній хід. Зараз уже почалося щось дивне - заява Стефанчука, що питання членства в ЄС і НАТО має піти на референдум. Може й так, але безпосередньо перед вступом. Але це не мало бути навіть темою обговорень на стадії отримання ПДЧ. Дуже якась несвоєчасна заява... Не виключаю, що зараз під видом потреби "посовєтоваться с народом" Зеленський стане стопорити процес, якщо раптом така пропозиція все ж надійде.
