Від самого початку логіка Мінських угод була явно непрозорою. Москві потрібен був сам цей переговорний процес для того, щоб прикриваючись авторитетом Франції і Німеччини, примусити Україну до фактичної капітуляції перед Російською Федерацією в питанні Донбасу. Водночас Мінський процес створював ілюзію, що Захід і Кремль здатні домовлятися, використовуючи дипломатичні можливості, і не входячи у пряму конфронтацію між собою.
Проте, після того, як президент Білорусі Лукашенко втратив залишки “ілюзорної незалежності” від волі Кремля, вже не може йти мови про відновлення будь-яких переговорів у Мінську, оскільки Білорусь перестала бути, навіть умовно, нейтральною територією.
Таким чином, якщо б навіть у Сполучених Штатах вирішили б приєднатися до переговорного процесу по Донбасу, то наступні засідання мали б проходити в якійсь іншій країні. Можливо, Польщі, Литві чи Латвії. Оскільки Мінськ сьогодні настільки нашпигований агентурою ФСБ і ГРУ, що ні про яку плідну роботу в таких “специфічних” умовах мови взагалі йти не може.
Необхідно визнати, що взагалі Мінський процес постійно відбувався в дуже несприятливих для України умовах, бо навряд чи можна було сприймати Німеччину і Францію, які постійно блокували шлях Україні до НАТО і Європейського союзу в угоду Москві, незацікавленими сторонами.
Тому фактично переговори щодо встановлення миру на Донбасі велися у форматі “3 проти 1”. Коли Києву весь час нав’язували запропоновані Москвою неприйнятні для України пропозиції, а потім Кремль звинувачував українську сторону, що вона, мовляв, не зацікавлена у завершенні російсько-української війни, яку у Путіна чомусь називають “громадянською війною в Україні”.
Очевидно, що в новій американській адміністрації президента Джо Байдена нині відбувається протистояння щодо “українського питання”. І не факт, що “проукраїнське” крило, куди входять Блінкен, Нуланд і Остін, мало б шанс змінити цю переговорну патову ситуацію, якби більшість в Конгресі і Сенаті не розуміла важливість України для Америки.
Можна сказати, що залучення Сполучених Штатів до переговорів по Донбасу цілком реальне. Однак Вашингтон ніколи не буде долучатися до жодних перемовин, якщо хтось чекає, до американці будуть підігрувати вимогам Кремля, чи ще якоїсь третьої сторони.
Скоріш за все, що Путін відторгне пропозицію перенести нові раунди цих переговорів до Варшави. І до цього західні союзники України мусять бути готовими.
Тоді є ще один прийнятний варіант, розпочати ці переговори вже на новій переговорній платформі – в Литві.
І вони б могли отримати назву – Вільнюській процес.
Одночасно, якщо в США погодяться на приєднання до переговорів щодо Донбасу, більш раціональним кроком стало те, аби вони приєдналися до них не одні.
Через те, що політичний “тандем Ангела Меркель-Еммануель Макрон” всерівно буде продовжувати робити спроби примусити Україну “до миру” на умовах Москви.
В такому разі, було б доцільно, щоб Вашингтон висунув пропозицію, – до продовження цього мирного процесу, разом зі Сполученими Штатами, має приєднатися і Велика Британія.
Подібний розклад політичних сил цілком міг би посприяти досягненню миру на Донбасі, адже ні в Вашингтоні, ні у Лондоні не готові погодитися з тим, що там можна проводити будь-які вибори, попередньо не вивівши російські війська.
Наразі шанс досягнення миру на Донбасі з’явиться тільки тоді, коли будуть повністю переформатовані підходи до цього питання.
Можливо, що зараз було б доцільно, щоб українські дипломати виступили саме з такою ініціативою, що до нового мирного процесу мають підключитися не лише Сполучені Штати, але одночасно і Велика Британія. А переговорна площадка була перенесена до Варшави, або ж Вільнюсу.
Очевидно, що за подібний розвиток подій мусять поборотися не лише Київ, а й Вашингтон і Лондон. А в Москві відразу не погодяться на перенесення переговорів з Мінську, мотивуючи це тим, що інші європейські столиці Кремлю не підходять.
Та міжнародна громадськість вже дуже довго йшла на повідку путінських бажань, і тому, якщо це продовжувати й далі, ніякого просування до миру на Донбасі досягти ніколи не вдасться.
В цьому питанні Вашингтон, Лондон і Київ мають виступити одним “політичним фронтом”, позаяк тільки у такому разі можливі зрушення на окупованій Росією частині українського Донбасу.
Відступитися від Донбасу, як і від українського Криму, Путін здатен лише за умови різкого збільшення санкцій з боку Америки і її європейських союзників.
І це цілком можливо, коли у вересні багаторічний канцлер Німеччини Ангела Меркель залишить нарешті свою посаду і нова коаліція, куди будуть входити “зелені”, змінить промосковську політику німецької держави на прозахідну, і перестане весь час підігравати Путіну в “українському питанні”.
А також позитивом є і те, що в наступному, 2022 році, політичний партнер в “тандемі Меркель-Макрон” – Еммануель Макрон матиме небагато шансів знову бути переобраним на президентську посаду.
Тоді Путін втратить своїх надійних та впливових союзників у Європейському союзі, і, не можна виключати того, що в України нарешті з’явиться шанс приєднатися до оборонного блоку НАТО.
Якщо б це сталося, то позиції Кремля щодо “донбаського питання” значно послабилися, і з цієї позиції Україні було б куди простіше вести переговори щодо деокупації Донбасу.
