Лукашенко, створюючи “міграційну кризу” в Литві та Польщі, намагається довести міжнародному співтовариству і своєму “ворожому другу” Путіну, що він ще цілком здатен вести самостійні геополітичні ігри, не дивлячись на те, що в Москві вже порахували, – тепер вигідніше замінити його на іншу, більш поступливу, кремлівську маріонетку.Білоруський диктатор чудово розуміє, що Кремль вважає його “списаним політиком”, Білорусь своєю територією і тільки питання часу, коли Путін остаточно визначиться з тим – вводити російські війська на білоруську територію, чи силами підконтрольного вже майже повністю Москві білоруського КГБ просто усунути Лукашенка від влади, мотивуючи це різким погіршенням стану його здоров’я.
Для Путіна подальше продовження підтримки дуже непопулярного у Білорусі Лукашенка здається абсолютно програшною справою, тому обидва диктатори посилено маневрують один навколо одного, вишукуючи можливість не дати своєму “дружньому ворогу” посилити свої позиції на білоруському напрямку.
Путіну тепер дуже важливо перекрити незговірливому “союзнику” шанс вислизнути з пастки неможливості продовження нелегітимного правління, дотиснути його до кінця, й цим відкрити шлях до відновлення, в тому, або іншому вигляді, подоби колишнього СССР.
Для початку Москва поспішно перетворює Білорусь на свою військову базу, контроль над якою Мінськ починає втрачати.
Росії вдалося майже знищити в Білорусі білоруську мову, а тотально зрусифіковане і ментально понівечене населення деморалізоване тиском на нього режиму, очільник якого хоча й не хоче аншлюсу, який готують білорусам “брати з Півночі”, але й не бачить своє майбутнє поза президентським кріслом.
Тепер багато чого залежатиме від того, наскільки дієздатною покаже себе опозиція лукашенківському режиму. Якщо він втрачатиме контроль над частиною свої країни, то це може спровокувати Путіна на рішучі дії.
Білоруський диктатор почав метатися зі сторони в сторону. І коли досі йому вдавалося стримувати Путіна обіцянками “добровільно” інтегруватися в Росію, то тепер в Кремлі вимагають від нього послідовних і конкретних кроків в цьому напрямку.
Прямо натякаючи, що відтермінування створення реальної союзної держави, здатне викликати появу на білоруських теренах “зелених чоловічків”, або російських солдат у військовій білоруський формі, котрі імітуватимуть військовий переворот в державі.
Не говорячи вже про те, що агенти ГРУ/ФСБ проникли і в білоруську опозицію, й в потрібний момент спроможні спровокувати більш жорсткі виступи проти режиму узурпатора, після чого Лукашенко вимушений буде сам просити Москву про надання військової допомоги і введення російських військ.
Крім того, варто взяти до уваги, що організована диктатором “міграційна криза” в Литві і Польщі може бути тільки розминкою.
У Лукашенка, який відчайдушно бореться за своє право бути довічним президентом, залишається ще одна можливість довести Путіну доцільність перебування на своєму посту.
Десь восени в Москві можуть зробити спробу відкрити “другий фронт” протистояння з незговірливою Україною, яка ніяк не хоче капітулювати перед Кремлем.
Спровокувавши прикордонний конфлікт на кордоні Білорусі з Україною, який здатен розпочатися зі спроб “бацьки” масово переправляти на нашу територію нелегальних мігрантів, як це робив він з Литвою і Польщею.
Конфлікт, який за потреби цілком легко перевести в локальне, чи широкомасштабне військове протистояння.
Оскільки незаконне переміщення мігрантів до нашої держави, здатне спровокувати додаткові вогнища напруги, і українська сторона цього не допустить.
Тому, щоб пояснювати міжнародній громадськості, що це Україна сама “дуже конфліктна країна”, яка не може жити в мирі зі своїми сусідами, якраз Лукашенко й потрібен.
Бо тоді в Кремлі зможуть апелювати до того, що, мовляв, це Україна “напала” на сусідню Білорусь, яка багато років намагалася дотримуватися нейтралітету в конфлікті Російської Федерації і України.
А оскільки Росія і Білорусь створили союзну державу, то РФ просто не може залишатися байдужою до протистояння Мінська та Києва, і тому, закономірно, поспішила на допомогу “братньому білоруському народу”.
Для Путіна зараз важливо максимально ослабити Українську державу на всіх можливих напрямках. А ймовірний конфлікт України з лукашенківською Білоруссю – це саме те, що до певного часу кремлівці притримують для нас.
І якщо до минулорічних сфальшованих “президентських виборів” Лукашенко намагався хоч якось позірно дотримуватися дистанціювання від Росії, то тепер він в усьому повністю залежний від свого політичного патрона Путіна.
Після “виборів” в 2020 року “президент” Лукашенко вже цілковито підпорядкований Путіну, саме тому він так підхіхікує і улесливо підхоплює абсурдні путінські обвинувачення України і Заходу під час спільних прес-конференцій.
І якщо господар накаже йому “фас” – не виконати цю команду “бацька” просто не зможе.
Білоруський узурпатор тоталітарний, мстивий, імпульсивний, і донедавна занадто незалежний. Тепер же його посадили на “короткий поводок”, і він, перебуваючи у повній залежності від Кремля, все більше змушений підігрувати путінському далекосяжному проекту перетворення Білорусі з “далекого посту Євразії”, на західну провінцію Російської Федерації.
Крім того, що Білорусь, контрольована Москвою може стати плацдармом для наступу з Півночі на Україну, це є ще й чудовий плацдарм для наступу на держави Балтії та Польщу, якщо Путін спробує перевірити НАТО на боєздатність і прийме рішення вторгнутись на території цих країн.
Хоча подібне вторгнення означало б пряме протистояння Росії з НАТО, але у Москві дуже розраховують на те, що такі країни-члени Північноатлантичного альянсу, як Німеччина, Франція, Угорщина і Італія воювати з Росією за збереження незалежності балтійських країн не будуть.
Путін кружляє над Білоруссю, як “гриф”, що відчуває “мертвечину”, і все приміряється до того, як йому краще до неї добратися.
Лукашенко, який є азартним політичним гравцем, сьогодні перебуває у розпачі. У нього все менше шансів утриматися на плаву, а Путін робить усе для того, щоб Білорусь не змогла уникнути анексії її Росією.
Картковий будиночок лукашенківського режиму руйнується з усіх боків. І в Лукашенка немає жодних шансів самостійно утримати свою владу над Білоруссю.
Проте і сподівання на допомогу з боку Москви можуть виявитися примарними.
Путін не зміг захистити свого ставленика Януковича від гніву українського народу, і існує шанс на те, щоб там не планували у Кремлі, що й білоруському народу вдасться повалити режим диктатора Лукашенка, який незаконно править Білоруссю і робить там усе, що йому заманеться, вже більше, ніж чверть століття.
