Щодо того, як голосували на Франківщині трохи зроблю паузу, бо аж нуртує всередині. Хочеться висловлюватися вкрай нецензурно, а я такого собі не повинен дозволяти. Повернуся до Донецької області. Там якихось позитивних сподівань, на жаль, і не було, а певні висновки робити все ж треба. Зрештою, узагальнений зводиться до того, що абсолютній більшості населення плювати на майбутнє своєї країни й "какая разніца" зараз уже не має якоїсь географічної локалізації. Ще один узагальнюючий негативний тренд - це комплекс російського раба. Так, і в Галичині також. Пригадуєте Нєкрасова: "Люди холопского звания - сущие псы иногда. Чем тяжелей наказание, тем им милей господа..." І там, і там (на Франківщині на цю мить ще нема остаточного результату, але сумарний результат олігархічного та зелено-владного кандидатів - під дві третини) активні раби побігли голосувати за тих, хто приніс у їхні домівки смерть і нещастя. Там - офіційний русскій мір, тут буковельсько-злодійська мафія Коломойського.
А тепер трошки про індивідуальні особливості переможця на окрузі №50 у Донецькій області. Виборцям тут уже нічого не допоможе, навіть коли в них на очах путін разом із своїми найманцями та місцевими сепаратистами стануть убивати їхніх рідних, ці побіжать голосувати за проповідників русскага міра та обливати брудом усе українське. Не всі. Голоси за Юлю Кузьменко чітко окреслили рамки носіїв державницької ідеї та почуття гідності. Ну, добавимо ще 2-3% на розпорошені й невизначені маси та на умисний зрив владою можливості реальної участі Кузьменко в кампанії. І все. І це лише серед тих, хто підвелися та пішли голосувати. Серед "какая разніца" я взагалі не схильний шукати повноцінних громадян. Кандидат на другому місці мені раніше не був відомий, але від Шарія окрім відвертих ворогів та ще й молодих і активних шакалів нікого б не очікував.
Щодо переможця Андрія Аксьонова. Російське громадянство, яке отримав у окупованому Криму, задекларувавши себе, як жителя Севастополя, багато про що говорить. Набував його під час найгарячішої стадії війни в себе на малій батьківщині, на Донеччині. Це вже більше, ніж політична позиція. Це пряма й чітка асоціація себе з країною агресором та підтвердження імовірного факту державної зради. Коли під нього знявся кандидат від ОПЗЖ, став зрозумілим не лише результат виборів, але й те, на кого у цьому випадку зробили ставку в Москві, бо впливати на медведчуківську партію можуть лише з Кремля. А місцевий електоральний потенціал у опезешника був достатньо високим, щоб позмагатися за перемогу.
Те, що громадянин РФ буде засідати у ВРУ, дико обурєю, але вже й не дуже шокує. Там таких ще назбирається. На жаль, не тільки в проросійській ОПЗЖ... Але тут уже випливли документи з РФівських реєстрів. Мали кандидата зняти з реєстрації. Не зняли. Мають і зараз варіант дій, щоб позбутися чергової порції ганьби й ще одного представника п'ятої колони в Раді. У себе в фейсбук план дій чітко, з посиланням на законодавчі норми та відпрацьований при Порошенкові механізм описав екс-заступник голови ЦВК Андрій Магера. Для цього потрібний всього лише указ Зеленського за давно відпрацьованим правовим механізмом. Я б втішився, якби так сталося, але сподівань практично не плекаю. І поясню, чому.
Цей кандидат не лише більше проросійський, ніж висуванець ОПЗЖ, він ще й задовільняє зелену владу. Проти нього й у передвиборчий період жодних заходів правового впливу не застосовували, але про це далі, ним не зацікавилися й у ході виборчої кампанії. І це проглядається з ланцюжка взаємозвязків цього Аксьонова. Його висунули від мало кому відомої партійки "Порядок". Про неї неймовірно мало інформації в інтернеті. Навіть про свою сторінку в фейсбук вони забули відразу після виборів 25 жовтня. А лідером структури є такий собі цікавий позафракційний депутат Муса Магомедов. Він пройшов у Раду, як один з небагатьох успішних висуванців Опозиційного Блоку (ахметовського). І належить до близького бізнес-оточення Ріната Леонідовича. Очолював надважливе підприємство групи Метінвест Авдіївський коксохім. Ми багато чули й читали в попередні роки про завод практично на лінії фронту. Як і про те, що в часи, коли Путін висловив невдоволення позицією Ахметова (той відмовився підтримати партійне рейдерство Медведчука й злити йому свій Оппоблок), завод зазнавав частих, але некритичних обстрілів. Потім раптом подібні повідомлення повністю зникли. Абсолютно непомітно під Мамедова викупили колишню партію "Розумна Сила України". Така собі диверсифікація партійних зусиль. Саме від цієї партії й пішов на вибори проросійський (та що там, таки прямо російський) Аксьонов. А Мамедов, який ззавжди уникав відверто проросійських виступів і заяв, на всю силу демонструє свою лояльність до Зеленського. Це можна спостерігати і в його виступах на телебаченні, і в дописах у соцмережах. Він, як сам персонально, так і через свого покровителя виступає опорою правлячого режиму. Їх там двоє таких помітних, інтелігентних і лояльних разом із пані Вікторією Гриб. І ця лінійка пов'язала два полюси: відверто російський та цілком провладний. Якщо чесно, знаючи трохи позицію ахметовського середовища, я був здивований, коли став помічати деяку прив'язку до російського спрямування. Зараз підтвердилося. За безперебійну роботу на Донбасі треба платити. Не тільки українській владі...
А тепер про деякі персональні нюанси в Аксьонова. Він від початку 2014 року висловлював відверто проросійські та сепаратистські погляди, атакував проукраїнські акції. При цьому заявив, що як міський голова Новодонецька готовий відстоювати приєднання міста до Росії. У травні 2014 року він не напряму, але підтримав агітацію в місті за псевдореферендум про відділення від України. Але, окрім висловлювань, якихось дій за ним тоді не спостерегли, а СБУ мало вдосталь роботи з матьорішими сепарами. У 2015 саме за свої сеператистські й проросійські настрої місцеве насєлєніє обрало його мером уже більшого міста Добропілля. Там також постійно гнув проросійську лінію, але в поле зору СБУ потрапляв хіба периферійно. А в 2017 році були опубліковані документи, якими підтверджувалося, що влітку 2014 року він виїхав до окупованого Криму, де отримав російське громадянство. Невдовзі за нього вже реально взялося СБУ й Аксьонову довелося втікати з України. Але він навіть на цьому підзаробив, надаючи фальшиві довідки про лікування, а його заступники нараховували йому лікарняні й інші виплати. Восени 2018 року проти Аксьонова в поліції таки відкрили кримінальне провадження за підробку документів та розтрату держмайна. Його судили за ч.4 ст.358 та ч.2,3 ст.191 КК, але він у суд не з'явився й до вироку справа так і недійшла. З 2018 року його було оголошено в розшук.
А тепер кілька фактів з біографії сепаратиста, які зараз отримали своє продовження. На початку 2019 року, розуміючи, що Порошенко вже не буде переобраний, а поліція та МВС відверто працюють проти чинного президента, Аксьонов ризикнув вернутися в Україну. Його все таки посадили під домашній арешт, однак під перший тур виборів поліція вже не заперечувала проти послаблення до особистих зобов'язань. Його 31 січня відсторонили від повноважень міського голови, але скасували це рішення 28 квітня, одразу після другого туру й перемоги Зеленського. Нагадаю, справою Аксьонова тоді займалася нацполіція.
На виборах 2019 року вільно балотувався до парламенту. Його російське громадянство нікого не зацікавило. З мінімальним відривом програв Требушкіну від ОП (на той час персональний проросійський бекграунд Аксьонова був ще для цієї партії неприйнятним, але часи міняються). А в 2020-му впевнено обрався міським головою Добропілля й ось зараз, покинувши цю посаду вирішив іти до Верховної Ради. І без жодних перешкод туди пробрався.
Я навів усі ці деталі, щоб показати: якщо при Порошенку й не встигли посадити цю особу, то хоч слідство вели, в розшук оголошувуали, а потім здійснювали реальне карне переслідування. В той час йому доводилося втікати й переховуватися від слідства. Зате, все в житті склалося після перемоги Зеленського. Останнє є, принаймні, доказом того, що для Зеленського такі сепаратисти не є ворогами. А в комплексі з усіма попередніми фактами, можу припустити, що у нинішній владі в таких явно зацікавлені.
