600 днів без телефонного контакту президента України з лідером Сполучених Штатів. Це суха мова статистики, яка фіксує, що 25 липня 2019 року у відносинах між Києвом і Вашингтоном сталося непоправне. Набута токсичність вийшла за рамки партійної приналежності і тепер “об’єднує” як республіканців, так і демократів. Звісно ж, що у поганому розумінні.
Два місяці з моменту інавгурації президента Джо Байдена і чотири місяці - з дня виборів у Сполучених Штатах. Рівно стільки триває дивна пауза, яку з власної ініціативи та досвіду оголосив Вашингтон, неофіційно зафіксувавши свої відносини з Києвом на рівні зовнішньополітичних відомств двох країн. Ця роль не відповідає значенню України і повинна бути переглянута як в Києві, так і у Вашингтоні.
Що робити?
⁃ У Києві, власне на Банковій, мали б серйозно поставитися до сигналів Вашингтону, зокрема щодо кримінального переслідування Ігоря Коломойського та його посібників. Бездіяльно жити з розумінням другорядності у пріоритетах США Україні не можна. Кожен день зводить нанівець роботу, проведену у попередні роки. А це і 13 зустрічей в Україні та за кордоном, які мали місце з Байденом як віце-президентом США. Та понад 20 телефонних контактів, а це майже дзвінок на місяць. Колись Джо Байден буквально не злазив з телефону, адже знав, що Київ його чує. Зараз, виходить, що ні, і редакційний сигнал Вашингтон пост це підтверджує. Імітувати боротьбу з колишніми власниками Приватбанку не вийде, потрібні справжні дії.
⁃ Натомість, і Вашингтону слід було б припинити з байдужістю та зверхньо дивитися крізь Україну. Вимогливе ставлення до Києва не виключає (якщо не засвідчує) важливості одночасного критичного залучення до розвитку діалогу на вищому рівні. Сам факт дзвінка вже став би потужним сигналом відданості сторін поглибленню стратегічного партнерства. Натомість, остерігатися, що президент Зеленський знов “невдало пожартує”, або хтось з оточення «відстучить Кремлю» чи «зіллє запис розмови» черговим деркачам, або поставить незручні недипломатичні питання-претензії типу «чому Україна досі не в НАТО», - і тому “може краще й не дзвонити” - хибна логіка, яку на свій манер розтлумачують у Кремлі. Там готові дотепно реагувати на жарти, лише б вибити капітуляцію України.
Перебуваючи в Києві кілька днів тому, Курт Волкер влучно відзначив, що в Україні відчувається “вакуум присутності США”. Показове та невтішне визнання. Гіршим за цю оцінку може бути хіба що “вакуум присутності України в Сполучених Штатах” - перспектива, якої варто уникнути всіма наявними можливостями і, передусім, особистими зусиллями Зеленського. Адже контакт з Байденом потрібен передусім Україні.
