Певний час я досить толератно ставився до гумористичного театру «Дизель-шоу». Вони здавалися на голову інтелігентнішими від «95 кварталу». Може тому, що в їхньому складі були справжні акторські особистості? Та й в політику вони особливо не занурювалися, зосередившись на побутових темах. Останнім часом трупа поповнилася ще декількома талановитими акторами, які додали «Дизелю» яскравості і професіоналізму. Словом, такий собі "десерт" вихідного дня для російськомовної публіки - аполітичний і ніби то незаангажований...
Так я думав до сьогодняшнього дня. А нині, тікаючи від реклами, я випадково переключив на канал ICTV - і побачив номер «Дизель-шоу», присвячений реформі на Укрзалізниці. Ну-ну, подумав собі, - потихеньку і тут починається «кварталізм»... І не помилився!
Але трохи про сам номер. На його початку такий собі топ-чиновник в особі Егора Крутоголова у своєму кабінеті, зкрутивши зі ста баксів трубочку, збирається нюхнути (!) білого порошку, аж тут до нього в кабінет заходить закордонний гість. Як виявляється, це чиновник з німецького концерту «Дойчебан», який приїхав консультувати свого колегу з приводу можливих реформ на «Укрзалізниці».
І ось тут починається історія - хитрий і зажерливий «хохол» нещадно тролить і насміхається із надто правильного і наївного німця. І все б то нічого - це ж гумор! - німець залишається осміяним і пошитим в дурні, він засмучений і розчарований безнадійністю українського чиновника, заявляє, що терміново повертається в Німеччину. А в тебе квиток є? - запитує його чиновник, бо у нас так просто квиток в Європу не купиш. Тож, доведеться тобі «улєбан» (щось мені нагадує це образливе прізвисько!) іти пішки. І коли німець говорить, - як же я піду пішки? - він отримує відповідь.
І як ви гадаєте, що він чує? Цитую дослівно: «Пішки підеш до свого Берліну! Думаєш, не дійдеш? А мій дід колись дійшов!»
.................................................................................................
Якби я це не бачив на власні очі, я подумав би, що я дивлюся «Раша TV, а точніше одне з якихось його пропагандистських шоу. Але є велике «Але»! Це звучить не з Москви, а з Києва, і не з вуст знавіснілих ворогів України, а від наших веселих і добрих акторів. Які, по суті, озвучують цинічне гасло росіян - «Ми дійшли колись до Берліна - і можем повторити!»
Думаю зараз, що це було? Недолугий і образливий жарт, чи зумисно імплантована в гумор ідеологема агресорів, які на цьому побудували всю свою мілітаристську ідеологію?!
Виникає багато питань. Якщо ми висміюємо «правильних» і прагматичних німців, то хто тоді є ми? ХТО МИ?
І що стоїть за цим «невинним» жартом - невже пропагандиська машина наших сусідів завебувала собі нових резидентів в нашій країні? Які приписані на "нейтральному» каналі ICTV?
І трете, напевно, найглобальніше. Чи можливе взагалі існування російськомовної української культури? Чи й справді вся наша «російськомовна культура» так чи інакше, глибоко просякнута духом шовінізму і прихованої агресії до інших народів?
Тому, незалежно від ваших думок, друзі, я зробив свої особисті висновки...
