Лічені дні залишаються до прибуття канцлера Меркель в Україну, яка перед Києвом відвідала Москву. Крок вірний з точки зору інтересів Берліна. Водночас надзвичайно небезпечний з перспектив Києва. Банковій треба готуватися до нових реалій. Тепер навіть тактика “зазирнути в очі” не спрацює, Путін свої очі просто відводитиме чи закатуватиме.
Що не так?
- Росія готується до “наступу” і практично не бачить дієвих перепон на жодному з фронтів. Рівень зверхності Кремля з часу “казусу Борреля” не лише не зменшився, а й помітно зріс. Підтвердження цього легко помітити по спільній пресконференції Путіна й Меркель. Москва вірить, що отримала переваги й у Сирії, і в Афганістані, і в Білорусі. Але найбільш перспективним там, очевидно, бачать “просідання” в прогресі демократії, яка після “кабульських подій” здається “ворогом, що відступає”. Путін фактично фіксує свої інтереси щодо країн, де демократичний проєкт не спрацював, починаючи з “арабської весни”.
- Після захоплення українських територій, Кремль тепер намагається анексувати й українську боротьбу за відновлення територіальної цілісності. Закріпитися в ролі миротворця. Якщо колись лідируючу роль за столом переговорів відігравало тріо Київ-Берлін-Париж, то нині дедалі більшим є ухил у бік російського наративу. На спільній пресконференції з Меркель Путіну вистачило нахабства “попросити” канцлера ФРН під час зустрічі з президентом України натиснути на Київ із тим, щоби той повністю виконав всі свої зобов’язання, взятими на Паризькому саміті нормандської четвірки, а також відкликав законопроєкт про перехідний період, всі пункти якого, нібито, “суперечать Мінську”. З чим приїде до Києва Меркель - зрозуміло. Незрозуміло чому вона одразу не відреагувала на цей випад Путіна.
- Діалог з Росією переважає в переліку пріоритетів Берліна, який фактично вказує напрям для інших і ще раз наголошує, що ініціатива Меркель-Макрона щодо відновлення контактів з Кремлем знаходиться на столі. Натомість, місце України в цьому переліку продовжує невпинно просідати. Чи вдасться перебити це “просідання” кримською платформою чи самітом леді і джентльменів - питання риторичне. Теми Навального, Афганістану, Сирії та Лівії немов свідомо підсилюються з тим, щоб інше, включно з Україною, пішло на другий план. Натомість і після двох років “нових підходів” Банкова так і не вийшла на виграшну формулу, яка б дозволяла тримати м’яч відповідальності за мирне врегулювання завжди на полі Кремля.
- Після вояжу Меркель до Москви Північний потік 2 можна вважати завершеною історією, у якій Кремль отримав те, що бажав. Навряд чи візит до Вашингтону щось змінить. Недаремно і вельми показово прозвучало “безневинне” запитання Путіна до Міллера про кількість кілометрів, що залишилися до завершення морського відрізку. 15 км. Під час спільної пресконференції довгожитель білокам’яної не приховував очікувань, що ось-ось і в темі ПП2 ролі також зміняться: тепер Москва виставлятиме ціну, якою, очевидно, будуть вимоги політичних поступок із боку Києва у врегулюванні ситуації на Донбасі, якщо Україна прагне безпечного та стабільного газопостачання і транзиту.
- Жодного слова про звільнення заручників. Цей вимір є небанальним, і завжди був маркером прогресу й подальших перспектив. Цей сигнал Меркель із Москви до Києва не привезе.
Як підсумок: з московським багажем, відмовою Меркель взяти участь у заходах із нагоди 30-ї річниці незалежності і саміту Кримської платформи її візит в Україну навряд чи матиме додану вартість для нас. Не таким в Україні хотіли бачити завершення кар‘єри політика, авторитет і повага до якого колись зашкалювали серед українців.
