Два роки тому українці обрали нинішній склад Верховної Ради. Без перебільшення – то були епічні вибори.По суті це було захоплення влади, схвалене громадянами. Підставою для виборів була заява президента Зеленського, ніби тодішній Верховній Раді довіряє лише 4% населення України. Після таких слів новообраного президента в мене була навіть ейфорія – попався, мовляв. Було зрозуміло, що от зараз депутати ВР оскаржать указ президента у Конституційному суді і піде президент… Пішли у підсумку всі ми. Разом з КСУ.
Конституційний суд постановив, що, ну так, мовляв, підстави для розпуску Верховної ради не бездоганні – але нехай будуть вибори. Суддя КСУ Олександр Касмінін тоді ще не відав, що за 1,5 роки його звільнять шляхом відміни президентом указу про його призначення – бо треба було звільнити голову КСУ Тупицького. Тупицький не відав що його будуть звільняти всупереч Конституції. Доля любить глузувати.
Доля глузувати неймовірно любить – Андрій Богдан, який тоді «рєшал» з суддями КСУ, не здогадувався, що на посаді керівника ОПУ працювати йому лишилося трохи більше півроку. Але все це сталося потім. А тоді…
21 липня 2019 р. українці погодилися на диктатуру. Традиційно, диктатура, це коли в одних руках опиняються дві з трьох гілок влади. За одну партію українці віддали 43,16%, тим самим забезпечивши у парламенті монобільшість. В руках «Слуг народу» опинилися зразу вся виконавча (прем’єр і уряд) і законодавча (парламент) гілки влади. По-факту Володимир Зеленський (вірніше – його оточення) того дня здобуло диктаторські повноваження.
Здавалося – для зеленої команди нема нічого неможливого. Проте…
Проте жахіття обернулося на клоунаду. Завдяки цій Верховній раді ми знаємо що таке «Арахамія вирваний з контексту» та «корабельні сосни». Великий і жахливий Богдан Яременко тепер ніколи не відмиється від кликухи «анал-табу». Завдяки Третьяковій ми знаємо, що бувають «неякісні діти» і «той хто курить ніколи не зрозуміє того хто нюхає». Україна починає вакцинацію пізніше за Зімбабве не в останню чергу завдяки Лизі Богуцькій що знущалася з масочного режиму та Юрію Камельчуку що назвав «КОВІД-19» вигаданою хворобою. Депутат «Слуги народу» Павло Павліш повідомив нам, що «тут можна гарно при барахлитися, онукам вистачить». У «Слузі народу» виявився засуджений за зґвалтування Іванісов. Під санкції США потрапив «Слуга народу» Дубінський. І нарешті, ми не забудемо нардепів-наркоманів – Брагара, що пропонував пенсіонерам продати собаку, і Юрченка зловленого на хабарі. «Буде сидіти!» заявив Зеленський, і Юрченко сидить – у Верховній раді.
Про затятих українофобів Бужанського та Шевченка я й не згадую. Бути вигнаним зі «Слуг народу» за українофобію – це справді треба бути Шевченком.
І ще, я вже не знаю хто критикує Зеленського більше, опозиція – чи приведенні «Слугою народу» нардепи Гео Лерос та Олександр Дубінський?!
Доля любить глузувати. Фракцію «Слуга народу» збирали за принципом «безголосого бидла», задача якого – легалізовувати будь-яке рішення ОПУ. Але з’ясувалося, що «депутати набрані по інтернету» дуже швидко продаються і втрачають береги від перспектив, що відкрилися перед ними. Звідти й скандали. Парадокс – від диктаторських замашок оточення ЗЕ нас врятував саме гармидер у їхній монобільшості.
Але найсильніше доля поглузувала з виборців, які обрали це. Тоді два роки тому здавалося, що в бюлетені можна включати пеньок, коня і стілець – обрали б. Люди так повірили, що до влади нарешті прийшли чарівники, які за них, у їхній країні, вирішить всі їхні проблеми… Трагедія в тому, що люди які обрали монобільшість ще навіть не уявляють скільки скандалів і проблем принесуть їм їхні обранці. Лише починають відчувати.
Інакше й бути не може. Чарівників – не буває. Дорослі люди які цього не усвідомлюють отримають монобільшість – в кращому разі зелену. В гіршому – червону, як 100 років тому. Залежить це тільки від того, чи знайдуться в суспільстві 25%.
