Все. Країна під назвою «спорт вне палітікі» відстрілялась на Олімпіаді. Ні, не рахуйте медальки. Підсумки Олімпіади для України — це не кількість медалей. Це елементарна здатність наших спортсменів поїхати на міжнародний майданчик і не нанести по нашій репутації та моральній позиції нищівних ударів. Саме тому, підсумок Олімпіади для нас невтішний: наші олімпійці знов розказували і тиражували на весь світ проросійські месседжі, що «спорт вне політікі», «єто політікі ссорятся, а прості украінці і росіяне — братья на век», роздають інтерв'ю мовою окупанта і обнімаються з преставниками країни-агресора. Таких втрат в інформаційній війні як від наших спортсменів — це ще треба пошукати. Але ж зате медалькі виграли, да? В Криму і на Донбасі, проте, олімпійська дружба з росіянами і медальки за стрибки з жердиною якось не сильно допомогли зупинити російські танки.
Ні ви справді подумали що українська спортсменка не побіжить обніматись і робити фото з росіянкою? У кого війна? У України? Кому допомагати? Україні? Нащо? Хіба так себе поводять представниці двох воюючих країн? Он як обнімаються, наче ніякої війни між їх країнами і немає! Це мабуть політики щось не поділили, а не братні народи.
І в наc же немає цієї тоталітарної істерії як в СРСР, Китаю і ОКР (Росії) де «все для победі, догнать і перегнать», «показать пендосам», померти але принести з Олімпіади відро золотих медалей. Ні, просто приймате участь. До наших олімпійців в принципі немає якихось спортивних вимог. Лише не ганьбіться на міжнародних майданчиках розмовляючи мовою окупанта і не цілуйтесь в десна з російськими «братами». Але ж ні. Для більшості — це недосяжні вимоги.
Вже можна вивести емпіричне правило: український спорстмен у воюючій країні по замовчуванню або вата, або «вне палітікі», якщо не буде доведено зворотне. Принаймні війни для них немає. В них свій зручний світ, де можна заплющити очі і не помічати, що твоїх співвітчизників вбивають співгромадяни тих, з ким ти мило обмнімаешся на фото. І це не тільки совкові тренери, які в своїх головах досі живуть в одній країні з росіянами. Ні. Це молоді українці, які навіть 90-х не бачили. Це «достойне покоління підросло». «Народжені вільними». Які так само «не помічають» війну, як і кілька поколінь тому жителі УРСР «не помічали» Мустафу Джемілева, В'ячеслава Чорновола, просто відводили погляд і переходили на іншу сторону вулиці, коли вбивали Василя Симоненка і Василя Стуса. І якщо кілька поколінь тому це було питання пристосуванства і виживання, сьогодні це працює по замовчуванню — це покоління, яке вже виростає у незалежній Україні без морального компасу, без переконань, без гідності і елементарного розуміння, що таке добро і зло. Століття радянської окупації, концтаборів і Голодомору зараз дає ось цю негативну селекцію. Українці вже у вільній країні народжуються і живуть негідниками і флюгерами.
