За місяць у ФРН відбудуться вибори, які для Німеччини завершать епоху Ангели Меркель, а для України розпочнуть етап нової боротьби. Багато залежить від того, яким виявиться останній вояж Канцлера до Києва. Попри урочистість контексту, пов’язаного з 30-ю річницею Незалежності України, банальним цей візит не буде. Як і не повинен стати “грою в одні ворота”.
Критичних моментів для Банкової є декілька:
1- Візит Канцлера ФРН до України не повинен перетворитися на “візит одного питання”. Це точно не візит ввічливості чи прощання. Відвідання Меркель Києва - це чергова серія у складній, драматичній партії між Берліном, Києвом та Вашингтоном. Вона розпочалася під час візиту Зеленського до ФРН 12 липня і продовжилася поїздкою Меркель до США 15 липня. Те, що станеться в Києві 22 числа, продовжиться і 30 серпня під час візиту Зеленського до Білого дому. Коло і простір для маневру дедалі звужується.
2- Не можна дозволити, щоб національні інтереси України “пішли у трубу”. Канцлер Меркель - мудрий і досвідчений політик. Вона вміє бути переконливою, але відстоює інтереси, передусім, німецької держави. Вона відчуває “вікно можливостей” і приїде для прямої конкретної розмови з Зеленським. Це не лише про спробу довести до логічного завершення історію з Північним потоком 2 та пом’якшити негативну реакцію в Україні на спільну німецько-американську заяву. Це також про спробу Берліна виторгувати компроміси з українського боку щодо Росії, які, як каже сама Меркель, “є кращими за альтернативу”.
3- Зеленському слід відстояти підходи України на треку протистояння та стримування російської агресії. Слід очікувати на непросте обговорення питання реалізації Паризьких домовленостей в частині імплементації “формули Штайнмаєра” в українське законодавство. Від Києва і в цьому питанні чекають на поступки. А знаряддям тиску виступатиме перспектива проведення Нормандського саміту, яким досі марив президент Зеленський і який може стати останнім підходом Банкової до миротворчого змагання за часів Меркель на чолі німецької держави. Україна має довести до партнерів, що масова видача російських паспортів на окупованій частині Донбасу і майбутня участь його населення у голосуванні на виборах до Думи перекреслює і нівелює Мінські домовленості та створює нову реальність, яка потребує пошуку нових підходів.
4- Слід домогтися, щоб з Києва Меркель направила потужний сигнал підтримки і трансатлантичної солідарності з Україною. Прикро, що Канцлер ФРН не братиме участь у саміті Кримської платформи та у заходах з відзначення 30-ї річниці Незалежності України. Цей сигнал можуть невірно інтерпретувати, побачити в ньому намір Берліна не образити Путіна. Якщо немає можливості відвідати Донбас, має бути можливість для рішучих заяв Меркель на підтримку України. Тим більше на фоні чергових масштабних військових навчань РФ на кордонах України.
5- Ніщо не заважає Канцлеру Меркель підтвердити слова британських союзників про те, що “питання про членство України в НАТО є вирішеним”, або додати до цього і потужний сигнал щодо європейської перспективи України. Так, ці слова будуть щедро приправлені спеціями з необхідних реформ, де від України і далі розраховують на прогрес, передусім у сфері боротьби з корупцією та незалежністю правосуддя. Однак, сказані напередодні важливих символічних подій в Україні, вони здатні запустити маховик дискусії, яка давно назріла, включно з ПДЧ та перспективою членства в Євросоюзі.
Навіть якщо у підсумку не всі досягнення візиту Канцлера ФРН в Україну вдасться ефектно видати у публічну площину, дуже важливим є сам факт візиту до України, який підсумує цілу епоху двосторонніх відносин - від перипетій з укладенням Угоди про асоціацію до безвізу, від запровадження санкцій проти РФ до, на жаль, згоди Берліна на побудову і запуск ПП-2. Добре, що Меркель для цього знайшла і час, і нагоду. На відміну, до речі, від президента Франції Макрона - «доброго друга Зеленського», візит якого анонсувався Банковою вже кілька разів за останні два роки.
