Володимир Зеленський призначив Ірину Венедиктову керувати ДБР. Влада її презентує, як незалежного керівника – антипода «портновському» Трубі.Але, на хвилиночку, де логіка? Якщо Труба, згідно записів в його кабінеті, слухняно виконував вказівки Офісу Президента (конкретно – Богдана та Смірнова, і ці особи залишилися на посадах), то які підстави є у нас сподіватись, що обраний Зеленським новий керівник ДБР буде незалежний від керівників його офісу?
Це означає, що маємо таку саму залежну. І від тих самих – Богдана, Смірнова, Портнова…
А тепер переглянемо її біографію в пошуку зв’язків з цими персонами. Хоч Венедиктова особливо не публічна, але цей зв'язок все-таки простежується. Зверніть увагу, що останні роки Венедиктова працювала в Торгово-промисловій палаті України. За моєю інформацією, її безпосереднім куратором там був Михайло Непран – віце-президент ТПП.
А тепер: хто такий Непран? Увага: довгий час – майже 5 років – цей пан працював плече до плеча з… Андрієм Портновим в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Це були двотисячні - саме ті часи, коли робота Портнова в цій Комісії полягала у «легалізації» рейдерських захоплень «Привату». Адже в повноваженнях ДКЦПФР анулювати практично будь-який реєстр акціонерів і передати його відновлення "обраному" реєстратору, визнати сумнівну емісію акцій тощо… Цим і займався Портнов для Корбана/Коломойського.
Спочатку Портнов працював на Коломойського на посаді заступника Непрана, який був головою апарату комісії, потім став членом комісії, а потім навіть «смотрящим» за Непраном.
Це були часи, зокрема, рейдерства «Нікопольського феросплавного заводу» в інтересах Коломойського, в якому безпосередню участь також брав як Андрій Портнов, так і Андрій Богдан.
Нагадаю, в часи Президента Кучми «Нікопольський феросплавний завод» був за безцінь приватизований зятем Кучми – Пінчуком. Однак, після Помаранчевої революції Коломойський отримав можливість відібрати його собі з допомогою прем’єра Тимошенко. Рейдерство було загорнуто в цинічну обгортку – повернення заводу в державну власність. Портнов і Богдан цим безпосередньо займалися – грали в дві руки одного «приватівського» тіла. Андрій Богдан безоплатно представляв на суді інтереси Кабміну, щоб позбавити власності Пінчука, а Портнов в Комісії намагався перекинути акції заводу в «Славутич капітал» свого шефа Корбана.
Відразу не зрослося. Скандал був величезний, адже проти Тимошенко в цьому питанні постав Ющенко. Але за кілька років «все владналося». Не зважаючи на рішення судів та закон Верховної Ради про передачу «НЗФ» в державну власність, акції заводу так і не були передані в Фонд Держмайна України. Навпаки, в кінці 2006 - на початку 2007 Державна комісія з цінних паперів тихенько передала їх Коломойському. На цьому останньому етапі – найважливішому для рейдерства НФЗ – керівну роль в ДКЦПФР відігравав Михайло Непран.
І хоча в 2005 Непран, як посадова особа ДКЦПФР, озвучував позицію більше в інтересах Пінчука, в 2006-2007 він тихенько спрацював в інтересах Портнова і його шефа Коломойського.
В цей контекст абсолютно логічно лягають скупі публічні заяви Непрана цих років. Наприклад, коли в 2007 році він звільнявся з Комісії, то коментував, що його місце повинен зайняти Сергій Петрашко – це відомий партнер Портнова. А в 2008 він коментував, що Андрій Портнов буде кращим керівником Фонду Держмайна, ніж Валентина Семенюк.
Отже, саме Непран давній і перевірений колега Портнова міг стати зв’язком і поручитися за Венедиктову перед Богданом. Привести її в команду і, так би мовити, гарантувати її залежність.
В свою чергу, деякі деталі з біографії Венедиктової дають підстави розмірковувати про її залежність від Непрана.
Почну з того, що Торгово-промислова палата України, де віце-президентом працює Непран, це неурядова неприбуткова організація. Однак, вона уповноважена Урядом видавати сертифікати про походження товарів та довідки про форс-мажори. Це «годівнички» ТПП. Про це можна почитати в кримінальних справах, що лишають слід в Єдиному реєстрі судових рішень.
Також в мережі вдосталь публікацій, що з початком АТО довідки про форс-мажори взагалі перетворилися для ТПП в «золоту жилу». Адже ця довідка може бути дуже бажана клієнтам ТПП, бо форс-мажор зупиняє виконання договору для однієї сторін, нарахування процентів за кредитами, пені чи штрафів… І, зауважу, цей напрямок в ТПП ввів саме Михайло Непран… І смію припустити, що в якийсь момент перед ним стала проблема розширення клієнтської бази, адже АТО не охоплює всю країну. Бо в новинах 2017 року пішла реклама від Непрана, що ТПП готова видати довідки «форс-мажорів» підприємствам, постраждалим не лише від АТО, а також від кібератак…
Красиво? Хіба у нас не гібридна війна? Для того, щоб отримати форс-мажор жертві кібератаки, Непран пояснював, що підприємства повинні принести в ТПП довідку з департаменту кіберполіції або витяг про відкриття кримінального провадження…
Чому я це розповідаю в контексті Венедиктової? А тому, що з однієї сторони у Венедиктової шеф Непран в ТПП курує напрямок «форс-мажорів», з іншої сторони у Венедиктової чоловік – Денис Колесник працює в ... кіберполіції Харківщини. Гарно?
Зауважу, що у мене немає доказів, що Венедиктова завдяки чоловіку в кіберполіції з однієї сторони і шефу в ТПП з іншої сторони організовувала для клієнтів-підприємців довідки форс-мажору. Але ж могла... Саме тому й існує поняття «конфлікту інтересів». Саме тому це дає мені підстави підозрювати Венедиктову в особливих, залежних, зав’язаних на особистих інтересах стосунках з Непраном.
А біографія Непрана, в свою чергу, дає мені привід підозрювати, що саме він привів Венедиктову в команду керівника Офісу Президента Андрія Богдана, при чому відразу на високу та відповідальну роль. Зауважу, що в команді «Слуги народу» до призначення в ДБР вона очолювала парламентський правовий комітет. А це суди – вотчина Портнова.
Зрештою, «плівки Труби» показали, що від керівника ДБР нова влада вимагає повної залежності і слухняності від Офісу Президента, яким керує Богдан –друг Портнова. Значить, Венедиктова саме така. Грубо кажучи – «людина Портнова».
