Думаю, ні для кого вже не секрет, що кремль досить ефективно використовує деякі українські радикально-націоналістичні угрупування для досягнення своїх цілей з дестабілізації України.Основні функції деяких так званих «радикальних націоналістів»:
– Роздрочувати російськомовних, залякувати, спрямовувати проти української влади, держави, всього українського. Доводити російськомовних до стану істерії та ненависті, робити з нейтральних обивателів союзників і активних посібників агресії РФ в Україні (як це було на Донбасі, де обивателі, залякані Правим Сектором, бігли на референдуми та лягали під танки);
– Бити українську державницьку владу за «недостатній» патріотизм та націоналізм. Ми спостерігали це протягом 2014-19 років. Державницькій владі висуваються нереалістичні псевдопатріотичні вимоги, які в реальній політиці на даний момент просто не можуть бути виконані. Оголошувати війну РФ (в 2014-му без армії та зброї), примусово насаджувати українську мову (відколовши Схід та Південь), вводити етнічні квоти, саджати без порушення КК та доказів лише за те, що регіонал/прихильник регіоналів (відколоти Схід та Південь, викликати звинувачення Заходу в політичних переслідуваннях та тиранії), примусово закривати церкви МП і кидати за грати попів (релігійна війна), закривати очі на кримінал та агентуру, яка прикривається «націоналізмом», «саджати олігархів» (обвал при цьому ключових секторів економіки). Виконання цих «ультра патріотичних» вимог очевидно розірвало б Україну на шматки. Це було б саме те, що потрібно кремлю. Це підірвало б схід і південь і відірвало їх від України. Це дозволило б кремлю відкрито “защіщать рускоязичних” і цілком аргументовано звинувачувати владу України в політичних, етнічних та релігійних репресіях в ПАРЄ, ООН і інших інститутах. Це позбавило б Україну будь-якої міжнародної підтримки. Невиконання ж утопічних вимог приводить до звинувачень з боку націоналістів у зраді, продажності, олігархічності і т.п., поширенню цих звинувачень в суспільстві;
– Таким чином українську державницьку владу у 2014-19 р.р. руками кремля валили з двох боків: звинуваченнями в «потаканню нацизму», з одного боку, і звинуваченнями в «недостатній патріотичності» та «зраді», з іншого. Причому протиріччя цих обвинувачень абсолютно не турбує кремль. Кожен споживач «ковтає» те, що підготовлено для нього, ігноруючи протилежні звинувачення;
– Вносити розкол між Україною та західними союзниками (головно, Польщею через історичні зачіпки), давати привід агентам впливу кремля на заході звинувачувати українську владу в «потаканні нацизму»;
– Створювати аналогічну картинку для споживача в РФ та для російськомовних в Україні;
– Дискредитувати протести. «Приєднання» до протестів з активним використанням своєї символіки. Провокувати сутички, переводити цивілізований протест в криваву бійню. Тим самим зменшуючи рівень підтримки протестів з боку широких мас громадян, створювати картинку, що проти «примирення з Донбасом» на умовах кремля виступають виключно агресивні «нацисти»;
– В разі масових заворушень – захоплювати адмінустанови та силові структури, тим самим паралізувати органи державного управління;
– Завдяки вождистській системі цих об’єднань та накачуванню антисемітизмом та ксенофобією зручно спрямовуються проти невгодних кремлю політиків. Для цього вождям достатньо оголосити того чи іншого політика умовним «Вальцманом», що приймається послідовниками без будь-яких сумнівів та доказів (використано було наприклад проти Яценюка, Порошенка);
– Українська держава та українські державні інститути оголошені їх лідерами «наскрізь прогнилими», «олігархічними», «захопленими жидами» і т.п. Таким чином рядові члени спрямовуються на знищення українських державних інститутів в принципі, на перманентну боротьбу та «революцію». Ворог не в кремлі, повертаємо батальйони на Київ – чисто кремлівській сценарій;
– Організації використовуються для легалізації в Україні кремлівської агентури. Протидія таким агентам під «націоналістичним» прикриттям оголошується «переслідуванням патріотів» (справа Лісника, Пашинін і т.п.);
– Використовувати для замовних злочинів та політичних убивств. При цьому створюється напруга в суспільстві, ми «вбиваємо самі себе», державницька влада, з одного боку, звинувачується в нерозкритті злочинів, покритті злочинців, а в разі кримінального переслідування «націоналістів» влада та правоохоронні органи, з іншого боку, звинувачуються в «переслідуванні патріотів», зраді (справа Бузини, Гандзюк). Кремль залишається «ніпрічьом» і лише управляє процесом взаємного стравлювання.
Склад цих організацій досить неоднорідний. Є люди, дотичні до криміналу, молодики “спортивно-бійцівського” типу. Найгірше те, що в рядові прихильники подібних організацій залучаються і щирі патріоти, часто активні пасіонарії. Справді люблять Україну, її культуру та історію. Воюють і гинуть на фронті, створюючи ціною свого життя та здоров’я додатковий піар своїм «вождям», які активно піаряться в ЗМІ тих самих олігархів, з якими вони «борються», мають прайм-тайми на 112-му чи ньюзвані.
