[xvalue_foto1]Зеленський і далі залишається абсолютно непрогнозованим та незрозумілим щодо своєї майбутньої політики. У його готовність самостійно керувати країною, схоже, не вірять навіть його адепти. Але ми й досі не бачимо чіткого підтвердження, хто буде регентом, який реально управлятиме чи, бодай, спрямовуватиме політичного нєдоросля. За всією логікою це має бути Коломойський, тим більше, що його адвокат і підручний Андрій Богдан продовжує відігравати ключову роль в ухваленні рішень новоізбранного. Але Україна - держава "контактної політики" (вибачте за такий провокативний словотвір). У нас на відстані, через інтернет, телефон, епістолярію не покеруєш. Це вже національна традиція: потрібно когось взяти попід ручку, відвести вбік, щось прошепотіти багатообіцяюче, а когось і за барки вхопити та поспілкуватися через "твою мать". Повірте, саме так і досягаються головні домовленості. А головний технічний контекст - це щоб ніхто нічого не зміг при цьому записати й потім використовувати для шантажу. Ну як ви забезпечите останній чинник при спілкуванні між Тель-Авівом та Києвом?
А без довірливих обіцянок (переважно вкрай недобропорядних) або брутального тиску "кожна тля починає думати, що вона махаон", а "кожен переможець виборів норовить за день забути прізвище свого спонсора" (це дослівні цитати, хіба без матюків, із висловів наших помітних політиків, які довелося чути особисто). Те саме відбувається зараз і навколо Зеленського. Чи він сам чогось хоче? Імовірно, що так. Але рівень інтелекту й досвіду поки не дає йому навіть чітко сформулювати свої побажання. Очевидно, що навколо нього є група проєвропейськи орієнтованих радників: той же Юраш, з певною натяжкою - Данилюк (терпів же його не один рік у своїй адміністрації П.Порошенко, те, що ця людина виявилася гнилуватою за особистими якостями, то вже інша тема). Але вирватися з-під впливу промислово-фінансових груп, а особливо ж з чіпких обіймів Коломойського новому дарованію навряд чи вдасться. Він то може й хотів би забути імена спонсорів (особливо медійних), але вони ж мають добру пам'ять.
Тож поки персонаж із багатьма невідомими залишається й надалі незрозумілим. Щось привідкриється, очевидно, лише після дня інавгурації, коли йому доведеться таки назвати прізвища двох людей, руками яких найближчі пів року буде керуватися країна. Це голова адміністрації президента та секретар РНБО. Для їх призначення не потрібно волі ні парламенту, ні уряду. Можливо в цих персонажах буде засвідчено чітка відповідь на питання: "Ху іс містер Зеленський?", а можливо, лише буде зашифрований натяк. Щодо інших кадрових призначень, то припускаю, що тривалий час майже нікого міняти не будуть. Клімкін, Полторак, Муженко, Луценко Грицак.... далі ще сотні голів ОДА та РДА - усі вони мають шанс залишитися на посадах аж до парламентських виборів. Хтось із додатком в/о, а хтось і в повноцінному статусі. Їх просто нема на кого міняти, та й механізмів заміни в новачка теж поки нема. Він навіть не починав спроб сформувати реальну групу підтримки в Раді та ігнорує тих, хто самі готові під нього стелитися.
Так само на першому етапі не особливо зміняться вектори політики влади. Кардинально поміняється результативність. Бо щоб продовжувати політику Порошенка в нинішніх агресивних умовах, треба бути Порошенком, чи хоч на 50% дотягуватися до його досвіду, напористості, пасіонарності, стійкості. У Зеленського усього цього нема. Він не зможе утримувати країну в стані керованості (принаймні у межах виділених йому повноважень). Ми вже бачимо перші ознаки хаосу й свавілля, коли суди переходять під телефонне право (не з Києва, а з Відня й Тель-Авіва!), євробляхери знову масово повернулися на вулиці, чиновницьке свавілля прокинулося та ще й відверто проросійська мерзота знову не криючись вилазить назовні...
Але загальний прозахідний тренд до парламентських виборів навряд чи буде ламатися. І це буде диким розчаруванням для проросійського електорату Зеленського, якого, як я оцінюю, в загальній його копилці десь близько половини. От тільки я б тут не став особливо радіти. А вже передчуваю захоплені вигуки: "Усе чудово! Ми не помилилися у своєму виборі! Він веде нас туди ж, куди й Порошенко, але той нам уже надокучив, а цей ще ні..." Я вже згадав про те, що ефективність залежить від персоналії, яка реалізовує владу: те що міг стримувати Порошенко - не до снаги Зеленському. Але є в мене й гірші підозри. Стосуються вони Росії та її впливів і ставлення до новоізбранного. Путін міг би вмить приручити Зеленського й швиденько загнати його в золоту клітку. З такими недотепами він справляється швидко й уміло, он - незрівнянно сильнішого Януковича переламав через коліно упродовж однієї години. А з цим вистачило б кількох подаруночків та 10 хвилин бесіди сам на сам. Але все більше скидається, що РФія вирішила грати не на коротку, а на середньострокову перспективу й так, щоб остаточно на убій (це вже не про преЗЄдента, а про Україну). Я все чіткіше бачу їхню ставку на парламентські вибори й формування умовно проросійської коаліції та слухняного уряду. А без цього в парламентсько-президентській республіці перемога точно не буде остаточною.
Перекличка Зеленського з Путіним та явне небажання останнього знімати напругу в зоні бойових дій усе більше заганяють нас у цей сценарій. Чи Путіну потрібна потужна слугонародна фракція у ВРУ, яка б стала стрижнем нової коаліції? Для дрібних досягнень - так. Для стратегічних - ні. Ця фракція, чи вже на старті, чи в процесі діяльності, так або інакше опиниться під повним контролем українських фінансово-промислових груп. І якщо навіть сьогодні в того ж Коломойського інтереси з Путіним співпадають,через що він поспіхом дезавуює свої старі жорсткі заяви, то не факт, що так буде постійно. Конфлікт інтересів усе одно неминучий. Для основи коаліції є інші, слухняніші. Особливо ті, в яких присутній Медведчук. Тому проросійський електорат Зеленського мусить від нього відколотися. Це ще зараз, до інавгурації проросійські телеканали за інерцією ллють бруд лише на Порошенка. А далі вони розділять свої лайномети на два керунки й так само будуть піддавати критиці нині обласканого ними Зеленського. На Сході й Півдні увесь урожай мають пожати відверто колаборантські політики. Це явне й однозначне завдання.
А те, що Зеленського цілком свідомо можуть відштовхнути на Захід - це ж теж не благо, а підступ. Що б відбулося, якби спрацювала модель відверто проросійського крену преЗЄднта? На всі свої 25% з другого туру та ще на третину електорату Зеленського міг розраховувати Порошенко та його політична сила. Ні, ці всі голоси не прийдуть автоматично, більше того, за них будуть боротися ще купа псевдо-демократичних та фальшиво прозахідних партій. І вони теж багато що понадкушують. Але з ними (в тому числі й з Батьківщиною, радикалами Ляшка й іншим сумнівним елементом) як би це не було противно, восени могла б бути сформована непроросійська коаліція на чолі з Порошенком. І цього явно не хочуть у Росії, а внутрішні рухи в середовищі Зеленського можуть цьому цілком посприяти. Зараз навіть доволі проросійський Разумков не допускає своїх звичних регіонівських і антизахідних заяв. Паралельно створюють прелюдію ідеологічної «теплої ванни» для багатьох діячів команди Петра Порошенка, аби лише вони не забули вчасно перевзутися. Схоже, що в Зеленського взагалі на найближчі пів року не планують якоїсь активної кадрової політики і стратегічних дій.
А до чого це призведе? Перше – сидіти на чужій спадщині й нічого суттєвого не робити можна десь у Ірландії чи Ісландії, де нема значних викликів і загроз. У нас це вкрай ризиковано через присутність Росії, бачення політики стосовно якої Зеленський поки не має.
Друге – це фактор дискредитації основних цінностей, які утверджувалися при участі Петра Порошенка. Уже під час виборчої кампанії по них жорстко потопталися. Згадайте: «томос/закон про мову на хліб не намастиш» у виконанні мерзотниці Мусійчук. Таких речей з вельми суттєвими суспільними наслідками було дуже багато. А тепер уявіть, що ці важливі постулати стануть пришпилювати до особи, яка ними ніколи особливо не переймалася, не цінила й не зуміє послідовно обстоювати. У нас ще далеко не зріле суспільство, воно персоніфікує ті принципи, які вже давно мали стати безумовними константами. «Західний курс», рух до ЄС і НАТО у виконанні Зеленського після того, коли він стане предметом загального розчарування – чи можна придумати кращий спосіб дискредитувати західний вибір країни та розмити взагалі наше геополітичне позиціонування?
І третє – це вкрай важливе для Москви обмеження електорального поля Порошенка та його партії. Я вже згадував про 25% + третина електорату Зеленського (на час другого туру), які мали б відійти до Порошенка та його потенційних союзників у майбутній коаліції. За таких умов навіть появи різних «сюрпризів» на зразок Вакарчука нічим не зашкодять, бо поле для розподілу буде доволі широким. А коли половина умовно-патріотичного електорату й далі готові голосувати за олігархічний проект «Слуги народу», воно різко звужується. Дрібніші проекти (Вакарчук, Садовий, Гриценко…) стають непрохідними й лише відтягують голоси від Порошенка, а його сила отримує помітну, але недостатню для створення майбутньої коаліції, присутність у Раді. Центром тяжіння стане не патріотична БПП-Солідарність, а «Опозиційна платформа» Бойка-Медведчука, куди й почнуть дрейфувати усі ці «слуги народів», «батьківщини» тощо.
Тому радість декого з наших патріотичних, але не дуже мудрих громадян від того, що Зеленський може й не знайти спільної мови з Путіним та увійти з ним у клінч, мені нагадує захоплення троянців при виді задуманого хитрим Одісеєм Троянського коня. Отаку конспірологію з купою невідомих та повним набором негативних наслідків підсунули нам ті 72%, які не звикли послуговуватися головою при важливому виборі. Дуже неприємно, але схоже, що Путін знову пробує загнати нас у ситуацію, яку шахісти називають цугцванг – це коли кожен хід лише погіршує нашу позицію, а противник отримує переваги при кожній нашій дії. Поки такої фатальності ще й близько нема. Але для протидії сценарію необхідна максимальна концентрація проукраїнських сил навколо Порошенка, навіть, якщо він комусь чимось і не подобається. Але ж «ми українці, а граблі – це наш улюблений інструмент…»
