Комічна ініціатива Зеленського про закон про олігархів – відповідь на вимоги США розпочати кримінальне переслідування олігарха Коломойського.Пріоритеттом державної політики нинішній президент вважає «розробити цей фундаментальній законопроект про статус олігарха в нашій країні».
За його словами, «необхідно припинити вплив олігархів на Україну, її політичний і економічний курс».
Як глава держави, Зеленський має всі важелі для цього. Однак він використовує їх для боротьби з волонтерами, ветеранами АТО, активістами та патріотами. І навіть механізми рішень РНБОУ використовується для позасудових розправ з… контрабандистами, конкурентами контрабандистів з «слуг народу».
США запровадили санкції щодо Коломойського. Але Зеленський робить вигляд, що це його не стосується.
Обидва його уряди – це суміш «колишніх» з «новими обличчями», які представляють Коломойського та Ахметова в різних пропорціях.
За підрахунками журналістів, приблизно сотня парламентарів відстоюють інтереси Ахметова, ще 70 — Коломойського
Ключова проблема – які критерії визначення «олігарха» і чим він відрізняється від представника великого бізнесу. Політологічне визначення у сучасній Україні олігарха – це особа, яка зосередила економічний (монопольний) вплив у цілих галузях, здійснює неправомірний вплив на прийняття рішень в державі, в судах, формує громадську думку через ЗМІ. Але якщо хтось захоче законодавчо оформити ці критерії, то це буде безсенсова затія.
Бо неправомірний вплив на органи влади – це і зараз злочин. Бо механізми протидії монополізації у сферах економіки – існують і зараз. Бо монопольний вплив на громадську думку через ЗМІ – і зараз може бути покараний. Але, по-перше, це потребує вдосконалення законодавства, по-друге, – це потребує політичної волі.
Замість того, щоб модернізувати антимонопольне законодавство, зробити дієвим Антимонопольний комітет, створити нові правила на ринку надання інформаційних послуг, запровадити прозорі правила фінансування політичних партій і виборчих кампаній Зеленський пропонує абсолютно популістський закон, який не буде мати жодних правових наслідків.
Це такий самий популізм як внесення до Кримінального кодексу статтей 255-1, 255-2 про поширення «злочинного впливу» (відомий як закон про «ворів в законі»). І скільки у нас засуджених по цьому закону?
Перш, ніж розказувати про «закони про олігархів» Зеленський має визнати, що він сам і є продуктом українського олігархату. Він має визнати, що він прийшов до влади за рахунок олігарха Коломойського, який дав йому найпотужніший інформаційний канал 1+1 на виборчу кампанію без дотримання паритетного доступу до каналу інших кандидатів у Президенти, що чітко встановлено українським виборчим законодавством. Він має визнати, що саме порушення правил фінансування виборчої кампанії, порушення журналістських стандартів на інформаційних ресурсах, які належать олігарху Коломойському, під час виборчої кампанії, порушення правил агітації в інтересах Зеленського є однією з ключових причин його перемоги на виборах.
Там само «інвестиційні няні» Зеленського – це лобістський інструмент для його партнерів-олігархів, а не реальний інструмент залучення і супроводу інвесторів. Завдяки такому лобіюванню інтересів олігархів, будівництво об’єктів інфраструктури для окремих інвесторів буде здійснюватися повністю за рахунок бюджетних коштів. Для таких платників будуть встановлені індивідуальні пільгові ставки податків або їх звільнять від сплати певних податків, що суперечить ключовому принципу податкового законодавства – нейтральності оподаткування.
І якщо Зеленський дійсно сьогодні хоче боротися з олігархатом, то має вийти на себе: Нацполіція має відкрити кримінальні провадження за порушення виборчих прав громадян, порушення правил фінансування кампаній під час демонстрації фільму «Слуга народу», який не фінансувався з жодного виборчого фонду. Правоохоронці мають, врешті, вжити заходів з кримінального переслідування Коломойського за його рейдерство державний підприємств, відмивання коштів, шахрайство тощо. Врешті, Зеленський має оприлюднити умови, на яких Коломойський надав йому інформаційну політику у період виборчої кампанії 2018-2019 років.
Зеленський сьогодні відчуває безпрецедентний тиск з боку партнерів з США щодо активізації боротьби з олігархічним впливом.
У березні 2021 року Зеленський вже отримав кілька сигналів з США про те, що від нього чекають боротьби з олігархами і топ-корупцією, насамперед, з Коломойським: 1) протягом березня з Зеленським так і не провів розмови новообраний президент Джо Байден; 2) 5 березня 2021 року Держдеп США запровадив санкції проти Коломойського «за підрив демократичних інститутів держави» на посаді голови ОДА; санкції введені з прекрасним розумінням того, що Коломойський і його канали були ключовою складовою перемоги Зеленського на виборах 2019 року; 3) 13 березня 2021 рокуThe Washington Post розмістилорезонансну редакційну статтю щодо політики зближення України і США. Констатуючи спад реформ в Україні, The Washington Post вважає, що саме це зірвало 5 мільярдів доларів фінансової допомоги МВФ Україні. The Washington Post радить В.Зеленському «провести судові реформи, відновити незалежність Національного банку й відкинути будь-які спроби ослабити НАБУ». І головне – «Він повинен однозначно порвати з паном Коломойським і підтримати проти нього кримінальне обвинувачення». Кажуть, в останній телефонній розмові Байдена з Зеленським щодо концентрації російських військ на кордоні України також звучало слово «Коломойський».
Натомість ще у жовтні 2015 р., за часів Порошенка, було зроблено набагато серйозніший крок до позбавлення олігархів впливів на політичні партії. Верховна Рада тоді ухвалила закон, що суттєво змінив правила фінансування партій. До речі, минулого року новообраний склад парламенту скасував деякі норми цього закону.
Виглядає так, що безсенсовий для реального подолання впливу великого бізнесу на політику «закон про олігархів» Зеленський планує застосувати проти свого головного політичного конкурента – Петра Порошенка. Тими ж методами, як він приходив до влади – брехнею і маніпуляціями – Зеленський планує «витискати» з політики людину, яка не дозволяє йому здати країну на поталу його олігархічному оточенню і домовитися з росіянами про умови капітуляції, за яких Зеленський лишався би при владі ціною зради національних інтересів України.
Адже лише принципова позиція Порошенка і «Європейської Солідарності», взаємодія з активним громадянським суспільством дозволила провести червоні лінії і не дозволити здачу України ще у листопаді 2019 року.
Лише постійний тиск і висунення пропозицій щодо боротьби з коронавірусом змушує владу пристосовуватись і робити бодай щось у подоланні пандемії.
Такий тиск не потрібен Зеленському. Після безславного провалу епопеї з «60 справами проти Порошенка», які розсипались, Зеленський шукає нових способів дошкулити політичному супернику. Однак ці спроби чекає така ж доля, як і попередні.
