Стаття Путіна, якій би більше пасувала назва “Як Росії знищити незалежність України”, викликала багато обговорень, відгуків і розмірковувань. Однак при цьому було упущено можливо найголовніше: ця стаття, яка фактично є висуненням територіальних претензій до України, стала вбивчим викривальним документом проти путінського режиму.
Адже це не що інше, як публічне оголошення війни Україні, якщо вона не капітулює перед Російською Федерацією. Тому путінська стаття, відразу ж після її опублікування, мала б розглядатися в Раді Безпеки ООН, як акт декларування неспровокованої агресії Російської Федерації проти Української держави.
Очевидно, що тепер невідкладно Україна і її союзники на Заході, мусять ініціювати термінове скликання Ради Безпеки ООН, і вимагати розгляду оголошення найвищою посадовою особою Російської Федерації початку агресії щодо Української держави. І це необхідно робити якомога швидше.
Оскільки стаття Путіна – це те ж саме, що явка з повинною російського диктатора. Вона є дуже серйозним самовикривальним документом. Адже Путін діє тут так, як “вуличний гопник”, який висуває претензії на речі і майно добропорядного громадянина, для того, аби таким чином наперед легалізувати його пограбування, надавши йому нібито вигляду “законності”. Принаймні для незрілих і слабкодухих третіх сторін.
Москва хоче повністю контролювати Україну, і від цієї ідеї фікс відмовлятися не бажає. Вона готується взяти змором світову громадськість. І не припинить російсько-українську війну доти, поки не відокремить від України території, які в Кремлі чомусь вважають “своїми”.
Путін прагне до того, щоб українські еліти і номенклатура почали “танцювати під його дудку”, що має стати першим кроком до приєднання України до Російської Федерації.
Москва прагне повністю контролювати українське майбутнє і добровільно ніколи не відмовиться від дуже сумнівного твердження про “штучність” України як держави.
При цьому Путіну і його подільникам цілковито байдуже, що думає про них решта світу, проте це може тривати лише до певного часу.
Адже на Заході не можуть не розуміти, в якому ганебному соціально-економічному становищі знаходиться сама Росія, і що українські ресурси та Україна потрібні Кремлю для того, щоб повністю їх розграбувати, як росіяни це вже зробили в Криму і на окупованій частині Донбасу.
На сьогодні для України немає іншої альтернативи, як, за допомогою своїх західних союзників, вистояти у цьому нерівному протистоянні з Москвою і повністю вирватися з-під руйнівного притяжіння Росії.
Для самої Росії спасінням може стати те, якщо в результаті внутрішнього перевороту її елітам вдасться змістити деспота. Якщо ж ні, і Російська Федерація й далі продовжуватиме свою самогубну політику, намагаючись знищити Україну як незалежну державу, то в результаті цього самоліквідується сама РФ.
Росія завжди була “чорною дірою” Європи, комунізм та путінізм наскільки понівечили свідомість і ментальність її населення, що від цієї травми воно само оправитися вже не здатне.
Проте своїм мовчазним схваленням дій путінського режиму, росіяни практично освячують війну Путіна з усім демократичним світом. Війну, де Москва задіяла стратегічну взаємодію фізичної війни, масованої пропаганди та кібервійни.
І Путін отримує насолоду від того, що Захід, при цьому всьому, не полишає спроб умиротворити імперського агресора. Який, в жодному разі, зупинятися на підкоренні і знищенні України не збирається.
Втім, злочинці, які зараз керують Росією, підійшли до тієї критичної для себе межі, коли необхідно буде призначити винних за те, що РФ опинилася по-суті на грані дефолту і економічного краху.
Ще трохи і вони розпочнуть велике взаємне поборювання, вводячи свою державу в хаос громадянської війни і провокуючи масову втечу тих, хто буде шукати для себе притулку поза межами країни.
Швидше за все, під час цього процесу кожен неросійський етнічний регіон всередині Росії використає можливість повстання проти колонізаторів, а Китай і ще деякі сусідні держави, цілком можуть використати хаос і безлад в РФ, щоб підкорити собі території, які нині знаходяться в межах кордонів Російської Федерації.
Своєю агресією щодо України, Путін і його злочинна камарилья, намагаються прикрити свій “комплекс геополітичної неповноцінністі” і невпевненість в тому, що їм взагалі надовго вдасться утримати владу над Росією. Саме це, повною мірою, проявляється в їхній надагресивній поведінці на світовій арені.
Парадоксальність ситуації навколо України полягає в тому, що їй деякі її європейські “союзники” пропонують виконати усі путінські вимоги і здатися Росії саме в той момент, коли Москва й так гранично ослаблена і вже майже втрачає фінансову можливість дотиснути Українську державу.
Блиск “псевдостабільності” Російської Федерації не мусить вводити в оману тих у Європі, хто почав з нетерпінням чекати на українську капітуляцію перед Кремлем.
Якщо Сполучені Штати і їхні союзники в об’єднаній Європі вирішать ще трохи почекати і не відбивати атаку Москви на західну цивілізацію, яка розпочалася з України, що має повне право себе до неї зараховувати, то союзникам Путіна в Євросоюзі Ангелі Меркель і Емманюелю Макрону потрібно буде чекати на появу російських танків і “зелених чоловічків” на Ельбі і Сені.
Оскільки матеріальні і людські ресурси України потрібні Росії для ривка на Захід і підкорення країн Східної і Західної Європи.
Європі загрожує навала російських неосталіністів, і тому вибирати між тим чи допомагати Україні, чи ні – це дуже погане рішення. Адже Меркель і Макрон, які тепер визначають політику Європейського союзу, стали “кульгавими качками” європейської політики, а хибні рішення, до яких вони хочуть примусити Україну, можуть негативно відгукнутися не лише на долі Україні, але й на долі інших європейських держав.
